Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

Танець завершився, і до них підійшов високий сивочолий чоловік з келихом вина. Волосся відстовбурчувало йому вуха і крупними сріблястими хвилями спадало майже до плечей. На ньому не було піджака, натомість щось на зразок сюртука кінця ХІХ століття з темно-сірої саржі, який, втім, виглядав абсолютно новим.
— Гер Артур, насмілюся припустити, це і є ваша чарівна сестра? — дуже приємним, добре поставленим голосом поцікавився він.

Зазвичай людські голоси дратували Лів.
— Як Ви здогадалися, пане Ваєрман? — спробував розіграти здивування Артур.

Але воно вийшло, звичайно ж, жартівливим. Кожен, хто бачив їх з Лів разом, міг без зайвих сумнівів винести вердикт про близьку спорідненість. 

— Артур, ти влаштував просто грандіозне свято! — поруч з'явився ще один чоловік.

Він був не менше, ніж в половину молодшим першого, але теж людиною.
З легкої тінню розчарування Лів відчувала, що в саду були присутні одні лише люди. Вона намагалася не дати цьому себе засмутити, так як їй рідко вдавалося вирватися кудись з подружнього гніздечка. До того ж, всі виглядали чарівно, грав чудовий оркестр, в якому провідна партія належала скрипці. Лів обожнювала звуки скрипки. Але, найголовніше, вона нарешті зустрілася з братом, якого не бачила з дитячих років.

Гер Ваєрман тим часом уже розчинився в натовпі. А той чоловік, який був молодшим, представився Володимиром, «кращим другом» Артура. Лів лише посміхнулася у відповідь на цю сміливу заяву — їй не вірилося, що людина могла бути кращим другом вампіра. Вона відмовила запрошенню на наступний танець, пославшись на те, що обіцяла його імениннику.

Зазвучала неймовірної краси мелодія, головною окрасою якої став незрівнянний тенор гера Ваєрмана. Лів з подивом глянула на брата.
— Невже, сестричко, тебе вразив цей смертний? — примруживши очі, запитав він.
Вона не відповіла. Лише обернулася в сторону оркестру і, немов заворожена, простояла так до завершення пісні. Так, тепер все ставало зрозумілим: і незрівнянно приємний голос цього чоловіка, і його трохи театральний вигляд. Вперше людина викликала у Лів почуття глибокого захоплення.
«Ти не можеш опиратися цьому, — шепнув їй тихий внутрішній голос — любов до них у тебе в крові».

Лів і Артур належали до давнього вампірського роду Воранор. У всі часи він був відомий тим, що ніколи його представники не вбивали людей, а тих, які проживали на їх землях, ще й оберігали від зовнішніх загроз. От тільки часи великих землеволодінь для вампірів Воранор давно минули. Від колишнього багатства залишився лише старий бабусин маєток. Артур завжди мріяв жити так само розкішно, як колись його предки. Дивна річ, але нікого з них в живих вже не було. Залишилися тільки сімейні перекази, з яких можна було зрозуміти, що Воранори завжди вирізнялися умінням вплутатися в який-небудь ідеологічний конфлікт з іншими вампірами, розлютити відьом або накликати на себе немилість вервольфів. Так і вийшло, що Лів і Артур залишилися останніми представниками роду.
— Гер Ваєрман — оперний співак, родом з Німеччини, — сказав Артур, коли музика стихла. — Ми познайомилися, коли я був у Римі, в одного мого приятеля. До речі, ти зрозуміла, з якого приводу бал?

— Просто раніше ти відвідував подібні заходи лише з метою знайти собі на ніч милу дівчинку, — сказала сестра в своє виправдання. — Казав, що тільки цим бали й корисні і глибоко зневажав їх організаторів та всіх, без винятку, присутніх.
— Будь-яка точка зору може змінитися. Хіба ти сама не переконалася в цьому щойно?
— І скільки ж тобі років, іменинник? — небажаючи обговорювати раптову появу в неї теплих почуттів до людини, Лів змінила тему.

— Для всіх присутніх — тридцять, — відповів брат. — Ювілей.
— А для нас з тобою?
— А для нас з тобою це не має жодного значення.
Продовженню їх розмови завадив черговий смертний, який бажав познайомитися зі супутницею іменинника. Потім ще один, і ще …

Розмова Артура з гостями перервалася зміною ліричної мелодії на скандинавський рок. Всі погляди спрямувалися на сцену. Дівчина з волоссям аквамаринового відтінку співала про сім'ю, вбиту у власному домі. Лів глянула на брата. Так, ця пісня була про їхніх батьків, яких вбили вампіри-найманці. Андре, теперішній чоловік Лів, знайшов убивць і знищив. Причиною тому були його старі дружні зв'язки з родом Воранор. Андре забрав Лів, яка тоді була ще дитиною, в свій будинок. Артур був проти і хотів сам ростити сестру. Натомість Андре наказав йому зникнути не менше, ніж на сотню років. Лів підслухала тоді їх розмову. І страшенно розлютилася на свого майбутнього чоловіка. В сльозах вона прибігла до брата, просила забрати її з собою і відвезти далеко-далеко. Артур запевнив маленьку сестричку в щирості любові Андре, нагадав, що саме йому варто дякувати за смерть тих, хто позбавив життя їхніх батьків. Він одягнув їй на руку золотий браслет, хоч той і був ще занадто великим для тоненькою дитячої руки, і показав таємний отвір, в якому зберігалася записка. Після цього йому довелося покинути рідну Італію.

І ось музика стихла. На кілька секунд в саду повисла абсолютна тиша. Ніхто навіть не ворушився — всі ще перебували під сильним враженням. Гучні оплески Артура зруйнували цю загуслу тишу, слідом за ним зааплодували і всі присутні.
Лів знала, що вони з братом згадували одну і ту ж ніч, але не могла знати, як сильно відрізняються їхні спогади. Вони не сказали один одному ні слова, тільки обмінялися поглядами. Артур притис сестру міцніше до себе. Гості продовжили веселитися, оркестр знову заграв щось класичне.

— Хотів би я обіцяти, що ніколи більше тебе не покину, — прошепотів Артур. — Та ми обоє знаємо — це неможливо. Але в тебе є той, хто завжди буде з тобою.
— Так, і це слово «завжди» лякає найбільше, — Лів відсторонилася і сумно посміхнулася братові. — Та, знаєш, цілком можливо, він просто вб'є мене, коли я повернуся.
— Ти так і не розповіла мені, як тобі вдалося вирватися?
— Підкупила нічну зміну охоронців. Це було непросто — вони бережуть собачу вірність своєму господареві. Довелося дістати для них рецепт гіпнотичного напою. Якщо дати випити таке комусь, можна потім змусити що завгодно зробити. Навіть якщо це вампір. Правда, якби вони були такими ж сильними, як Андре, нічого б не вийшло. Навпаки, можна було б нарватися на вірну смерть. Але таких, сам знаєш, в цьому світі небагато, — вона лиш злегка всміхнулася, та ця посмішка, що б там Лів не говорила раніше про свого чоловіка, видавала гордість за нього. — Рецепт я дістала, коли Андру був у від'їзді. Складові виявилися простіші, ніж я думала, до вечора все вдалося знайти. Далі — вечірня кров для охоронців з гіпнотичним топінгом. І ось я вже вільна на всю ніч.
— Геніально, сестричко! Звичайно, все це тобі так просто з рук не зійде. Але за життя твоє я не тривожуся — не можна вбити настільки прекрасне створіння, — Артур заспокійливо провів долонею по щоці сестри.