Читати книгу - "Душею не прийняти і розумом не осягнути, Ніка Цвітан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пізній холодний вечір. Раптовий поривчастий вітер увірвався в село, розгойдуючи дерева молодого саду, рвучко шарпав ворота й хвіртки, гудів попід стріхами.
Прикордонне село, яке розкинулось під лісом на схилах пагорбів, що збігали до річки, немов зачаїлося. Ніде не видно світла, насторожена тиша, навіть собаки мовчали.
А вітер продовжував чи то бешкетувати, чи сердився на когось. Раптово на землю впали великі краплини, залопотіли по дахах будинків. За ними дрібні краплі першого весняного дощу рясно падали донизу, лляло «як з відра».
То був не просто дощ. То злива розкинувши свої широкі рукави, поблискуючи діамантами-краплинами рвучко рухалася вслід за вітром, немов намагалась наздогнати… Вода, впавши на землю утворювала ручаї, які ніби намагалися змити залишки зимових слідів. Вітер гудів і злива продовжувалася цілу ніч. Коли на дворі почало сіріти раптово кудись далі подався вітер і злива побігла за ним.
У вікні одного будинку відхилилася важка щільна занавіска і з’явилося обличчя ЖІНКИ. Потім злегка прочинилися двері. ЖІНКА сторожко виглянула. Далі відчинила двері повністю і вийшла на поріг. З-за горизонту з’явилися перші промені сонця, впали на подвір’я. Краплинки води, які залишилися на траві, заблищали як дорогоцінне каміння, переливаючись барвами в сонячних променях. З’явилось сонце із-за горизонту…
ЖІНКА потягнулася обличчям до сонця, заплющила очі і глибоко на повні груди вдихнула. Повітря сповнилося запахів, які ні з чим не переплутаєш. Пахло відталою землею, вогкою корою дерев, прілим торішнім листям.
Такий запах є лише напровесні. ВОНА любила початок весни. В цей період чітко відчувалася що ЖИТТЯ продовжується. І це справді так. Он пташина співом закликає собі пару, ось-ось розпустяться набубнявілі бруньки, земля готується прийняти зерно, щоб заколоситися новим урожаєм.
Увесь ВСЕСВІТ підтримував і плекав ЖИТТЯ. І це під час війни. Війни, яку розпочали ті, хто називав себе «братнім народом». Ідуть жорстокі бої, захоплено частину території, гинуть люди. Смерть, біль. Тому й село принишкло, затемнило вікна і з тривогою дослухається до новин…
А за вікном – провесінь. Як символ перемоги ЖИТТЯ. І у війні буде ПЕРЕМОГА. ПЕРЕМОГА УКРАЇНИ, з нами БОГ, з нами ЗСУ. І весь світ, спостерігаючи дива відваги, стійкості і мужності , готовий нам допомагати… Провесінь…
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Душею не прийняти і розумом не осягнути, Ніка Цвітан», після закриття браузера.
