Читати книгу - "Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow"

          – На жаль, пані лисиця померла.

          – Якщо це так, то чому ви не зникли разом із нею? – засмутилася Намі.

          Як усе заплутано!

          – Бо вона померла, а я – ні, – відповіла кіцуне. – Але не хвилюйся. Всі її чудові спогади я зберігаю у своєму серці і ніколи нічого не забуваю.

          – Я думала, ви з нею пов’язані нерозривно.

           – Як виявилося – ні, – безтурботно знизала плечима Нічна Пані. Краще вона відповість саме так, ніж пуститися в довгі пояснення. Сон може закінчитися будь-якої миті, і вона знову її втратить. Свою Намі. Адже їй конче необхідно зустрітися з нею знову. Якби знайти спосіб її прив’язати... Міцно, так, щоб потягнувши за тонкий повідець, можна було відшукати її де і коли завгодно. – Але з тобою… З тобою – зовсім інша річ…, – підчепивши пальцями нитку, що вибилася з нижнього кімоно дівчинки, і потягнувши, вона стала квапно намотувати її собі на п’ястя: – Ось так, ось так….

           – Стривайте! Що ви робите? – занепокоїлася Намі.

          Вона прив’яже її. Аби тільки нитка витримала. Інакше їй ніколи не зробити те, що вона намірилася. Ніколи не дізнатися правди: заради чого пан Мамору пожертвував життям і прирік її на муки нерозділеного кохання? Вона запитає про це у государині Неба. Обов’язково запитає, коли настане час.

          – Там щось є. Під одягом ховається якась таємниця, – бурмотіла собі під ніс пані Акемі. – Хазяйка Рівнини Високого Неба ніколи про неї не згадувала. Але я підозрюю, що з тобою не все так просто...

          Мабуть, вона спала. Пані лисиця давно пристосувалась до польоту в порожнечі, і летіла так довго, що цілком могла втомитися і заснути. І побачити сон: себе, що плете вінок із жовтецю.

          Нісенітниця! Безглузде марнування часу. Наяву вона ніколи не стала б зривати ці квіти. Тільки не місяцецвіт!

          Але з іншого боку….

          Уві сні вона була не одна. Дуже дивна деталь, яка змушує замислитись, а чи випадкова ця зустріч? Усяке сновидіння несе у собі лише відбиток неправди. Найменше уваги потрібно приділяти декораціям, хоч у деяких снах і вони мають значення. Але в тому, що нині наснився пані лисиці, кущ жовтецю безперечно означав менше, ніж та, яка до нього й торкнутися боялася.

          Адже таке і справді могло статися: дівчинка прокралася в її сон колишнім, випробуваним способом. Вона цілком упевнена в тому, що пані лисиця розбила голову об камінь і, ставши примарою, набула людської подоби. Маленька негідниця сміла припустити, що кіцуне тільки про те й мріють, як стати людьми! Облуда! Блюзнірство! Все якраз навпаки. У глибині свого серця саме пані Акемі мріє знову перекинутися на пані лисицю. Вона втомилася бути ні  тим, ні сим.

          Втім, немає жодної різниці, на кого вона зараз схожа. Якби вона була пані лисицею, нагадувала б іржаву краплю, яка зірвалася з краю мідного чана і летить униз. Краплинка –  маленька, а до землі – далеко. Тому політ і здається їй таким довгим.

          А найгірше те, що він не дає відчуття свободи. Враження нескінченності навіть гнітить. Пані Акемі пробувала плакати, але сльози відразу зривалися з куточків очей і відлітали в невідомому напрямку. У порожнечу. У темряву. Вона їх майже не відчувала, отже, не могла полегшити ними душу.

          Яка кричуща несправедливість! Адже їй так треба  виплакатися!

          Невігласи вважають, що плачуча жінка відчуває печаль. Зовсім ні. Вона поринає у повне самозабуття, відсуваючи душевний біль на задвірки свідомості – туди, звідки він нічим не може нагадати про себе. Ридаючи, плакальниця не думає ні про яку скорботу точнісінько так, як, перебуваючи на самому піку любовної насолоди, коханка не думає ні про яку любов. Її свідомість засліплена скороминучим, але яскравим спалахом емоцій – найкоротшим шляхом до забуття. Їхній прояв допомагає жінці опанувати своє нутро, хоча зовні вона продовжує виглядати вкрай вразливою. Своєрідний спосіб уникати крайніх заходів, до яких часто підштовхують обставини...

          Не в змозі розібратися в жіночій природі, чоловіки приписують сплеск почуттів душевній слабкості. Вони й гадки не мають, якою неймовірною силою спокою, прихованою глибоко всередині, володіють жінки. Саме ця безцінна якість допомогла пані Акемі практично безслізно ввібрати в себе стільки горя і не збожеволіти.

          Вона зберегла здоровий глузд. Це дуже добре, оскільки вона і так багато втратила – зір, самоповагу, кохання, чарівну силу. Якщо додати до всього здатність тверезо мислити, втрата стала б непоправною. А так вона просто падає у порожнечу.

          Довго.

          Надто довго.

          Надзвичайно довго, ніби там, унизу, немає дна.

          У цей час вона повністю занурена у свої думки.

          Що чекає на неї унизу? Загадка, над якою варто подумати. Якщо пані лисиця досягне тверді, вона напевно розіб’є собі голову. А тим часом бажання опинитися унизу не зникає. Невже нездатність плакати поступово підвела її до думки покласти усьому край?

          Над останнім припущенням пані лисиця глибоко замислилася: чи бажає вона собі смерті? Відповідь очевидна: ні, не бажає. Переживши невдалу спробу самогубства, вона нізащо не стала б її повторювати. Хоч мала блискучу можливість позбутися страждань!