Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

- Чому?

- Якби ти користався своєю макитрою не лише за тим щоб їсти, до тебе вже дійшло б. Ми посеред хащ, де людям живим робити нема чого. Тож це або засідка розбійників, у чому я теж сумніваюся, вони працюють по більшаках. Або…

- Немертві, - промурмотів я, і знову щоки й вуха стали червонішими за снігурів, що порхали по верхівках ялин. 

- Нескладно, еге ж?

Чи то через тицівший у обличчя сніг, чи через неспокійну ніч, а може то торби зненацька потяжелішали, та за кілька тіней я вже був здатен впасти просто неба и відпочивати так. Ноги майже не тримали мене, тремтіли на кожному кроці.

Коли я запропонував братові відпочити, він добряче розлютився. 

- Ти ж змерзнеш у лічені хвилини, дурню! 

- Ми могли б вирити барліг у снігу, як ведмеді…Так мені розказували…

- Ступаймо далі. Скоро маємо бути на місці, - відрізав брат. - Ми вже недалеко від тракту.

- Ще далеко? На місці? А що за місце?

 - Мовчи і йди швидше. Бережи сили.

Але мене наче хтось вкусив і я заволав:

- А ти можеш хоча б на секунду зупинитися и сказати куди ти мене в біса тягнеш? - прокричав я з останніх сил. Легені палали, біля серця пекло чи то від нестачі повітря чи від чогось ще. Очі теж запекло і я вже майже нічого не бачив від червоної пелени, що впала на мене. 

Брат дивився на мене шаленим поглядом, але мовчав. Нарешті він сказав тихо і спокійно, але від того голосу в мене волосся стало дибки там, де я не знав про його існування:

- Безпечне місце для ночівлі. Ось куди ми прямуємо. А як волатимеш, то про нашу присутність у лісі знатимуть до самого Гортмрату. Ти цього хочеш?

За мить він додав: 

- Готовий? 

Я знайшов в собі сил лише на один малесенький кивок.

Щойно брат розвернувся і попростував уперед, я витер обличчя. У грудях все ще пекло, а обличчя просто пашіло. Та мені наче стало легше і я навіть додав шагу. Проте ми не зробили й кількох десятків кроків, як я почув братове:

- Ах ти ж собача кров! Роз'їзд з Букова!

А потім я й сам почув те саме. Лошадине хропіння, десь зовсім поруч з нами. І людські голоси. Вони наближалися щомиті і жодного шансу сховатися чи збігти від них. Вони ж бо чули мій крик!

- Іменем Князя Всеправа, наказую вам вийти з піднятими догори руками. І без витівок бо приголублю вас бердишем! - пролунав до нас гучний бас.

Брат миттю кинув торби там де стояв. Схопив свого меча і батькового арбалета, і просичав до мене:

- За ту ялину, хутко!

За мить я вже сидів під деревом, проклинаючи себе на всі боки. У голові лунали уривки молитов, яких я не пам’ятав, і щось шалено стукало у скронях.

Першому, хто з’явився на галявині, наскрізь прошило груди пострілом з арбалету і він впав з наляканого коня замертво. Ще двох коні скинули з власних сідел і помчали назад до тракту. Родосвіт поцілив у них ще до того, як ті підвелися. Й не дивно - вони були у звичайних свитках, навіть без панцерів.

Четвертий зістрибнув з коня сам, не в змозі розвернутися у лісовій тіснині. Він міцно стискав у руці важкого бердиша і наступав на брата швидко. Постріл, ще один - відскочили від тяжкого обладунку князівського воїна і брат зробив крок назад. Перший удар бердиша, плинний і точний, мав розчавити Родосвітову голову, але він ухилився і вчасно. Бо останній з вояк князя склонився зі свого коня і майже дістав того довгим кинджалом. 

- Не чіпай це мудло, Шифро! Я сам дістану того сучого сина! - заволав закований у тяжкий обладунок бурмило, що ступав до Родосвіта. 

Брат успішно ухилявся від важких замахів бердишу, але й сам не міг поцілити в того велетня з арбалету, а його меч був закороткий для бою. Я мав щось зробити. Трохи не завивши від відчаю зі своєї схованки, я зрозумів що останній з воїнів зупинив коня недалеко від мене. 

Але в мене був лише тільки маленький ножик.

Цього буде достатньо аби скинути вершника з седла і дати братові шанс, промайнуло в думках. Недовго думавши, я вихопив захалявника й встромив щосили у ногу воїна, а коли він заволав - зробив те саме з його конем. Кінь смикнувся у бік і заїржав, а вершник впав і продовжив наповнювати повітря галасом.

Під цей вереск бурмило обернувся подивитися що коїться, і тоді Родосвіт поцілив йому ззаду прямісінько у шию. Вістря мисливського меча вийшло спереду, заливаючи все навколо кров’ю і велетень з хрипом впав на сніг. 

Родосвіт миттю підняв арбалета і прикончив останнього вояку, що волав як дурний, катаючись по снігу і тримаючись за поранену ногу. 

І разом все стихло.  На галявині лишилися ми удвох і поранений кінь, який намагався втекти від нас і від болю, але не міг. 

Брат підійшов до нього, огледів і одним швидким рухом перерізав бідолашній тварині горлянку. Поки та стікала кров’ю він щось мурмотів до неї. Потім все скінчилося. Брат опустив голову на груди и промовив одну зі своїх молитов, а мене тіпало так, шо я не зміг покинути свого притулку під ялиною.