Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

Після, пролунав дзвінок і всі відправилися в роздягальню. Через руку я довго копалася і тому залишилася практично в роздягалці одна. Дівчата пішли в їдальню, займати місця. Я ж мала підійти пізніше коли зберуся. 

Коли я практично була готова і вже збиралася виходити, в кімнату хтось зайшов, я подумала що це хтось із дівчат, щось забув. Тому не звернула уваги. 

- Довго ти збираєшся! - заявив знайомий чоловічий голос. Від несподіванки я підстрибнула на місці, а тоді підняла очі, де зустрілася з бездонними очима Левицького - Не бійся Манюня, я не кусаюся! - з насмішкою видав хлопець, побачивши мій переляк.

- Чого тобі? - грубо запитую.

- Треба поговорити - вже серйозніше відповідає. 

- Кому треба? Мені особисто Ні!. - видаю і пробую його обійти, та хлопець не дозволяє мені цього зробити. 

- Мені треба.. - власно говорить, дивлячись просто в очі. По-заду почувся шум, на який ми одночасно повернулися, це була прибиральниця, яка якраз поралась зі своєю шваброю. І я  користуюся тим, що хлопець відволікся, швидко вибігаю в коридор, кидаючи на останок.

- А це вже твої проблеми! 

- Все одно від мене не втечеш! - почувся незадоволений голос, десь позаду, проте на щастя Макс не став мене наздоганяти.

В їдальні ми з дівчатами смачно пообідавши відправилися на наступну пару, макроекономіку. Сьогодні був семінар і я вирішила відповісти однією з перших. Не люблю сидіти й переживати до останнього. Тим більше, як на мене, перші питання завжди легші. Тому заробивши свою заслужену п'ятірку я задоволено сіла на своє місце та уже спокійно сиділа в телефоні.  Несподівано почувся стук у двері, викладачка вийшла та вже через секунду повернулася.

- Бондаренко вийдіть, будь ласка. На вас чекають. - з посмішкою видала жінка років сорока, з короткою модною стрижкою. 

Слова викладачки мене здивували, оскільки в мене не було жодного уявлення, хто може мене викликати! Проте, все ж, підіймаюся та прямую в коридор. Та як тільки виходжу з аудиторії відразу прмічаю Левицького, який стояв обпершись об стіну, склавши руки на грудях. 

Я важко зітхаю і миттю повертаюся, щоб відкрити двері та зайти назад в кабінет. Проте хлопець за секунду опиняється біля мене, не дозволяючи мені цього зробити. 

- Хочеш ти цього чи ні, але ми все одно поговоримо - серйозно каже сноб, міцно тримаючи двері. 

- Добре, про що ти хочеш говорити!  - таки здаюся, після декількох секунд роздумів, адже розумію,  що цей хлопець так просто не відстане. 

- От і чудово! - задоволено видає Левицький і хапаючи мене за руку, тягне в сусідню аудиторію. Від несподіванки я почала пручатися, я ж то думала ми будемо в коридорі говорити - Не бійся. Це щоб нам ніхто не заважав - почав заспокоювати мене хлопець, побачивши мій вираз обличчя. Я секунду подумала та все ж погодилася.

- І? Чого тобі треба? - не задоволено запитую я, як тільки ми зайшли в пусту аудиторію.

- Слухай, мені потрібна твоя допомога - невпевнено почав хлопець, і вже не аби як мене здивував, цікаво, чим це я можу йому допомогти?  - Тут така справа.... мені потрібно щоб... - протягує Макс, а я ловлю себе на думці, що в перше бачу його таким розгубленим - Щоб ти деякий час зіграла роль моєї дівчини! - на кінець видає хлопець і тепер уже я стою і розгублено витріщаюся на Левицького.

- Що? Ти зараз жартуєш, так? - весело запитую, оскільки ніяк по іншому на ці слова, реагувати не можу. 

- Ні, зараз я серйозний як ніколи! - спокійно заявляє Левицький, і до мене закрадається думка, що він й справді не жартує. 

- А що, та довгонога блондинка вже не підходить? - вирішую підколоти хлопця, сама не розумію чому мені та дівиця так запам'яталася - Ні, ну якщо вже зовсім туго з дівчатами, то можу підкинути номери своїх одногрупниць, вони як раз у твоєму фан-клубі - не можу втриматися від сарказму.

- Дівчат мені не бракує! - роздратовано шипить Макс - А потрібна саме ти! 

- Я не розумію! - розгублено дивлюся на хлопця. - Чого ти до мене пристав? - уже переходжу на крик, мої нерви й справді уже на межі.

- Давай заспокойся, і я тобі все поясню! - повільно каже Макс, не зводячи з мене погляду. Я декілька секунд дивлюся на нього роздумуючи що робити далі, та все ж погоджуюся.

- Слухаю! - сухо кидаю, складаючи руки перед собою. 

- Значить так! - серйозно розпочинає хлопець дивлячись мені в очі - Є одна дівчина, яка спить і бачить, як мене на собі одружити. Як ти розумієш я цього робити не збираюся - Макс на секунду зупиняється, щось обдумує, а тоді продовжує - В силу деяких причин, просто послати її я не можу. І тому я сказав, що у мене є дівчина, яку я дуже сильно кохаю - хлопець зітхнув, а тоді продовжив - І вже так склалися обставини, що на даний момент, дівчини в мене немає...

- Все це дуже цікаво, але до чого тут я? - все ж не витримую і перебиваю.

- Так ось, дівчина мені звичайно не повірила, і Свят для підтвердження моїх слів, показав фото де ми цілуємося.

- Яке ще фото? - ошарашено перепитую.

- Нуу, тоді коли я.. На твою подругу .. каву пролив - ледь видавив хлопець. 

- За що ти до речі, так і не вибачився! - вирішую нагадати йому, якщо вже мова зайшла за цей випадок. 

- Це питання я вирішу. - запевнив мене хлопець і продовжив - Словом, момент нашого поцілунку, мій друг і зафіксував на свій телефон. Саме тому, мені потрібно, саме тебе представити в ролі своєї дівчини.

- Вибач, але це звучить як повна маячня! - висловлюю те, що справді думаю. Це все більше схоже на якийсь розіграш, хто знає, можливо це новий вид розваг у мажорів. Проте, я в цьому участі брати не збираюся!

- Я розумію, але... - починає щось пояснювати Левицький.

- Я не збираюся грати в твої безглузді ігри! - кажу чітко та ясно, просто хлопцю в обличчя, а тоді повертаюся та швидко виходжу з аудиторії. На щастя Левицький мене не наздоганяє, можливо на на кінець зрозумів, що витрачати свій час на мене марно. І я дуже сподіваюся що це так.