Читати книгу - "Сестри-вампірки 3"

Дака підійшла до дверей.

– До зустрічі, – прошепотіла вона і вислизнула назовні.

І знову на її шляху трапилися ті самі білі двері. Крізь маленьку шпарину з них пробивалося світло. У кімнаті лунала тиха музика. Дака зупинилась і прислухалася. Все та ж колискова… Не в змозі подолати цікавість, Дака натиснула на дверну ручку, і – о диво! – двері відчинилися! Дака тихенько увійшла до кімнати. В очі їй вдарило яскраве денне світло. Дака заплющила очі. Вона вже встигла звикнути до тьмяного світла свічок і смолоскипів і мало не засліпла від променів сонця.

Дака озирнулася. Ця кімната не була схожа на жодний зал, на жодну комірку в Чорному замку. «Тут немає нічого вампірського», – подумала про себе Дака.

Високі стіни були оббиті шовком. Стелю прикрашала золота ліпнина. З прочинених вікон, гойдаючи довгі фіранки, дмухав легенький вітерець. За вікном виднілися вкриті зеленим листям дерева. Судячи з усього, тут жили колись давно, в сиву давнину. І відтоді нічого не змінилося.

Посередині кімнати стояло ліжко з балдахіном. Поруч із ліжком – рукомийник. Трохи далі – комод. На комоді лежали іграшки – гарні порцелянові ляльки і біле лялькове ліжечко. На одній зі стін висіла картина. Рука невідомого майстра увічнила на полотні родину: маму, тата, маленького хлопчика і чорняву дівчинку з палаючими, немов жаринки, очима. Дака вдивилася в обличчя зображеної дівчинки.

– Так це ж Антаназія! – спалахнув здогад.

Дака присіла на краєчок м’якого ліжка і замислилася. Її погляд упав на іграшкову скриньку, залишену господинею цієї кімнати на нічному столику. Скринька була дуже гарна і вишукана, а зверху її оздоблювала тендітна фігурка балерини.

Дака обережно завела її. Скринька заграла «Схід Місяця», а балерина закружляла у танці.

Дака задумливо слухала музику. А коли мелодія стихла, взяла скриньку і, підвівшись із ліжка, знову підійшла до картини. Вона ще раз уважно подивилася на маленьку Антаназію і вийшла з кімнати.

За рогом почулися кроки. Антаназія та Уріо, про щось розмовляючи, йшли вздовж коридору. Дака вирішила за краще не потрапляти їм на очі.

– Сестри і того бовдура я вже позбувся, – доповів Уріо своїй пані.

Серце Даки похололо. Що означає «позбувся»? І кого він мав на увазі? Чи не Сільванію та гер ван Комбаста часом?

– Впевнений? – непокоїлася Антаназія. – Вони тут зовсім зайві, як ти розумієш. Якщо вони залишаться, мій план щодо Дакарії зійде нанівець.

Дака стиснула руку в кулак. План? Який у трансільванської володарки може бути план? Голос Антаназії знову змінився. Вона розмовляла з Уріо холодно і деспотично.

– Не хвилюйтеся, пані, – заспокоював Антаназію вірний слуга. – Я викинув їх із замку. Вони більше не повернуться.

– Молодець, – похвалила його Антаназія.

Нахилившись трохи вперед, Дака побачила, як Антаназія поплескала Уріо по плечу. Слуга зашарівся від гордості і, щасливо посміхаючись, подивився на свою господиню. «Закоханий дурень!» – подумала Дака, дивлячись на нього.

Тільки-но вони відійшли подалі, Дака вискочила зі своєї схованки і поквапилась назад до дитячої.

– Треба конче звідси тікати, – кинула вона Карлу-Хайнцу і поклала його до кишені.

– Щоб увесь мій слиз обліз! Невже ти нарешті зрозуміла, що тут все нечисто! – зрадів Карл-Хайнц.

Але Даці було байдуже до його вереску. Зібравши свої речі, вона обережно загорнула Франца в ковдру.

– Не бійся, малюче, твоя сестричка віднесе тебе додому, – прошепотіла вона Францу, виймаючи його з ліжка.

Взявши брата на руки, Дака обернулася, щоб рушити до дверей, – і заклякла. Перед нею, люто виблискуючи очима, стояла Антаназія.

– Зменш оберти, Дакаріє, нікуди ви звідси не підете. Францокс вже вдома!

Крижаний погляд її очей немов зв’язав Даці руки й ноги. Неспроможна чинити опір, Дака безпорадно стояла, мовчки спостерігаючи, як Антаназія підходить до неї, спокійно забирає з рук Франца і кладе його назад у колиску.

Дивіться всі: мій чоловік – вампір!

Ти зовсім нічого не їси. Непокоїшся, мабуть? – Якоб схилився над акваріумом, де мурмосилась над недоторканою мисочкою самотня Карлотта.

– Вся слизом спливла. Місця собі не знаходжу, – поскаржилася вона Якобу. Але той, звичайно, не зрозумів ані слова з її писку.

– Я теж трохи хвилююся за Сільванію, – зітхнув Якоб. – Але, мабуть, ми з тобою даремно переймаємося. Вони з усім впораються, я впевнений.

– Якщо з ними Карл-Хайнц, можеш бути певен: з ними точно нічого поганого не станеться. Карл-Хайнц цього не допустить! – постаралася підбадьорити Якоба Карлотта.

Якоб підійшов до вікна. От би Сільванія швидше повернулася! Від сумних думок його відвернули Ельвіра і Міхай, котрі вискочили на вулицю.

На щастя, їхню втечу помітила Гелена.

– Якобе, дивись-но, Цепеші на вулиці!

Якоб миттю опинився біля дверей і вибіг надвір. За ним з дому висипали Гелена і Лудо. Але Міхай і Ельвіра зникли з виду, і зовсім незрозуміло було, куди вони втекли і де їх наразі шукати. Цепеші ніби розтанули в повітрі!

Спочатку друзі розділилися й обійшли всі сусідні будинки: раптом хтось із сусідів бачив, куди вирушили Цепеші-старші.

Незабаром Якобу зателефонувала мама і повідомила, що Ельвіра і Міхай бігають по ринковій площі і грають у вампірів.

Збиваючись з ніг, друзі поспішили на ринкову площу. Ельвіра і Міхай розійшлися не на жарт. Міхай бігав між торговельних рядів і чіплявся до перехожих, вдаючи, ніби зараз укусить. Якоб навіть занепокоївся: а як Міхай, загравшись, і справді встромить свої ікла в шию якійсь милій бабусі?

Ельвіра, весело пританцьовуючи, бігала слідом за Міхаєм і на все горло кричала:

– Дивіться всі: мій чоловік – вампір! Краще не ставайте у нього на шляху – а то я-а-ак укусить, я-а-ак вип’є всю вашу кров!

Міхай робив страшні гримаси, сопів, пихкав, плямкав, немов справжній вампір.

У цей час повз ринок проходив Алі бін Шик. У руках у нього була величезна сумка з речами. Алі бін Шик щойно приїхав з астрономічного конгресу і тепер ішов додому. Побачивши Цепешів, чарівник різко зупинився. Його вельми потішила веремія на ринковій площі.

Помітивши дідуся, Лудо зітхнув з полегшенням.

– Ну нарешті ти приїхав! Нам дуже потрібна твоя допомога! – вигукнув він, підбігши до Алі бін Шика. – Батьків Даки і Сільванії потрібно якось вивести з гіпнозу.

Але чарівник не чув його. Надто вже захопився веселим видовищем. Тим часом Міхай причепився до молодої мами з дитячим візочком, а Ельвіра бігла за ним і щебетала:

– Обережно, вампір! Обережно! Стережись! Не стій у нього на шляху!

Алі бін Шик розреготався.

Лудо вчепився в рукав його куртки.

– Ну зроби ж що-небудь!

– А навіщо? По-моєму, ці двоє чудово розважаються. Це так кумедно!

– Та не до жартів, дідусю! Якась вампірська королева викрала Франца і потягла його до себе в замок. Дака і Сільванія полетіли його звідти визволяти, а ми доглядаємо за їхніми батьками.

Лудо благально подивився на дідуся.

– Гаразд, якщо ти так просиш… – зітхнув Алі бін Шик. – Кручу-верчу, химороду зняти хочу! Лопавки-конфеті – химородо, йди! Абракадабра, мурло, нехай все буде, як було! – промовив він, дивлячись