Читати книгу - "Мікориза, Lugal"

- Ви нащо це зробили, довбні?

Кочівники знаходять себе у оточенні приблизно восьми десятків ворогів. Десь півтори дюжини з них відсторонено зирять перед собою, випаленими очима, та не проявляють жодних чуттів. Більшість з решти ж, засоромлено роздивляють височенні степові трави, у яких утопають по груди. Також, їхньому настрою не сприяє й поведінка сарматів: ті нахабно сміються поміж собою, та над своїми полонителями, і якось дивно й хижо приглядаються до тих. Фока трохи винувато потуплює очі.

- Випадково вийшло. Наш вершник врізався у один з фургонів, під час бою із захисниками, і той перегорнувся. Вони у тебе дикі якісь. Були.

Войовницю аж трясе від цієї безвідповідальності, і вона ледве стримується, щоб не дати йому копняка. Натомість, вона кричить на пригніченого офіцера:

- Собака, ти взагалі уявляєш, що ви накоїли? Ти зараз же допоможеш нам розібратися з цим.

Фока переглядається із сидячою поруч фігурою, і вони неголосно перекидаються кількома словами, мову яких розпізнати у дівчини не виходить. Незнайомець у масці простягає руку до Баяна, а його полководець наказує:

- Цих теж зв’яжіть, вони зрадники.

Потім, він звертається до альбіноски:

- Спочатку, ми хочемо почути відповідь на нашу пропозицію. У тебе був час подумати.

Роксолана плює в обличчя співрозмовника, і, поки той його витирає, підскакує і лупить ногою у коліно. Чоловік видає гучний викрик болю, та падає. Під його дзвінкі спроби підвестись і низький регіт Кастора, войовниця каже:

- Ну вже ні, у першу чергу, ми позбудемось клятого жароцвіту, інакше, він вижере все. І мені байдуже, звідки ти, коли я кажу «все», я саме це й маю на увазі.

Фока приводить себе до ладу, знов переглядається із високою таємничою постаттю, і відповідає:

- Вчиниш так ще раз, і я заколю тебе. Ми вже билися з розпеченими квітками, але втратили легіонерів, не досягли результату, та відійшли. Може й спробуємо по-твоєму, я вислухаю план. Чув, що для вас обіцянки священні, тому хочу, аби ти пообіцяла дати відповідь на наше питання одразу, як ми закінчимо з цим.

Альбіноска дістає із верблюжої сумки довгу й важку сопілку, з полірованої кістки давно вимерлої потвори. Одразу після тонових отворів, вертиться металева сфера, всередині котрої, як добре відомо войовниці, прихований білий кристал, охоплений тонкими мідними нитками, простягнутими до зовнішніх кордонів власної оболонки.

- Обіцяю. А щодо плану: Я зіграю їм заспокійливу пісню. Сподіваюся, ще не запізно. В будь якому випадку, для посилення її гучності, мені потрібен особливий металевий ріг, з перевернутого фургону.

- А якщо це не допоможе?

Роксолана згадує частий жест Палака, і показово байдуже знизує плечима.

- Навіть не уявляю. Придумаємо щось на місці, як завжди.

Дукс бере трохи часу на роздуми, і скрушно відповідає:

- Жахливий план. Але, кращого немає. Ми доставимо вас туди.

- Ні. Ти маєш повернути моїм воїнам зброю, і ми проб’ємося разом.

Фока хмуриться, й навіть кладе долонь на руків’я зброї.

- Виключено.

- Послухай: З кожною вбитою людиною, жароцвіт ставатиме сильнішим, розумнішим та небезпечнішим. У панцирі навислої над нами загрози лиш один невеличкий зазор, як і шанс уразити туди, для чого знадобляться усі можливі сили.

Офіцер перемовляється із сидячим незнайомцем, а Роксолана, тим часом, тихенько питає у Їржі:

- Дядьку, у тебе ж надзвичайно гострий слух. Якою це вони мовою балакають?

Медоїд невдоволено водить мордякою зі сторони у сторону.

- Не впізнаю, але нагадує хеттську.

Палак підказує:

- Так троянська ж.

Їржі киває, і відповідає:

- Логічно.

Вона звертається до трохи розгубленого Агафірса:

- Ти знав про це, зрадник?

Він налякано трясе головою, через що довгі закручені косички, із металевими капсулами на закінченнях, смішно дзвенять.

- Ні. Вони сказали тільки, що ми перехопимо тебе з двох боків, на шляху кудись.

Лунає голос дукса:

- Добре, розв’яжіть сарматів, та поверніть їм зброю.

На великий подив солдатів, товариші альбіноски зримо цьому засмучуються, проте перспектива важкого виклику скоро знов вертає їх до гарного гумору і запалює азарт. В процесі, виявляється, що більшість з них давно звільнились самостійно, а частка з інших могли би, але не схотіли, аби було цікавіше.

Скоро, загони формуються в єдиний клин, у вістрі якого стає войовниця із друзями, а також Фока, десяток його найкращих легіонерів, і відсторонені потвори з випаленими очима, яких троянці поміж собою налякано кличуть оболонками. Більшість інших кочівників, навпаки, стягуються у безпечний центр угрупування, аби мати кращу позицію для нападу.

Роксолана протягує до дукса руку і каже:

- І мій меч повернути не забудь.

- Це вже точно виключено.