Читати книгу - "Мікориза, Lugal"

Вона вже придумує декілька аргументів, яким навіть найкращі із софістів позаздрили б, і радісно готується поділитись ними.

- Та послухай...

- Ні! Навіть слухати не стану. Досить.

Чомусь, дівчині дуже хочеться сміятись, але це, вочевидь, недоречно. Натомість, вона ображено надуває щоки, і каже:

- Добре. Зануда.

Фока помітно розслабляється, і навіть трохи сутулиться.

- Чудово. Можеш обрати будь яку іншу зброю, із наших запасів.

Після недовгого бродіння поміж возами троянського обозу, вона припадає оком до величезної бронзової сокири, яка по вигляду більше підходить для рубання баобабів, ніж людей. Якраз те, що треба.

ГЛАВА 3

- Тримати стрій!

На власний подив, Роксолана поважливо зауважує, що тримати стрій легіонери і правда вміють. Обвиті парами, мацаки жароцвіту важкі, і вкриті гострющими тернами, довжиною у мізинець. Хльосткі удари рослин віддаються скрипом у величезних щитах, та більш тендітних кістках, але вперті істоти за ними не здаються й не відступають, лише тримають щільний стрій щитів, та вражають з-за нього розпечені квітки, довгими сталевими списами. На жаль войовниці, ті влучні атаки теж мають надзвичайно мало користі, і скоріше дратують та відштовхують хижі рослини, ніж калічать чи уражають на смерть. Тим не менш, загін все ж просувається.

Спочатку нічого не ладиться, але, за півгодини гарячої рубки, воїни просуваються вже на три четвертини шляху, та зберігають приблизно стільки ж своїх бійців. Троянці дисципліновано витримують невпинний напір повзучої смерті, а роз’ярені сармати тягнуть бойові пісні, і верхи завзято рубають тернові мацаки та вогняні квітки. Найбільшу користь приносять оболонки: вони надзвичайно швидко вражають і ухиляються, часто вивертаючись неприроднім чином. Іноді, шипи все ж вражають їхні тіла, та рясно зрошують глибокими багряними каналами, але засліплені люди, здається, не звертають на те ніякої уваги. На жаль, при наближенні до фургонів і потовщенні кореневища, навіть їхніх зусиль стає недостатньо, а загін загрузає, у повному оточенні ворожих квітів.

- Що тепер?

Роксолана забирається на спину верблюда, і відповідає:

- Розійдіться трохи, та створіть нам смугу для розгону коней. Вершники вріжуться до фургонів, а ви дотягнетесь, і допоможете утримувати периметр. По флангах, відправ цих сліпих потвор, вони прикриють бійців та додадуть сили нашому поштовху.

Фока витирає з обличчя піт, і відповідає:

- Зрозумів. Добре. Добре.

Він прочищає горло, і кричить:

- Шииикуууйсь квадратом!

Тіло військового організму здригається, наче від болю, та перетікає у іншу форму. Альбіноска прямує до своїх бійців, що шикуються у суцільне затуплене вістря із важких кінних латів, щільно укритих просоченими лугом шкіряними костюмами. Її сповнює відчуття гордості, і вони радо їм ділиться:

- Ну й красені!

До неї підходить знайома кобила, а її вершник каже:

- Слухай, а звідки у твоїх воїнів такі елементи на латах? Ніде не бачив подібного матеріалу.

- Ха, не повіриш, це оброблений сік фікусів.

Палак морщить ніс, і відповідає:

- Не думав, що фікус може так смердіти.

- Аааа, ні, то не те, хаха. Це сірка, ми додаємо її до соку, аби отримувати гнучке й тверде сукно. Головне не переборщити з нею, а то вийде ебоніт.

Вона вказує на блискуче чорне руків’я свого кинджалу.

- Ну і аромат вапна, змішаного з попелом, теж на любителя. Тому, після луження костюмів, я намагаюсь уникати Пірра.

- Ти мене звала, скептух?

Поруч виникає помаранчевий спалах.

- Ні, вогник.

- А я тебе шукаю!

- Кажи.

Юнак гордовито щириться, і чухає маківку.

- Я тут потикався, попробував різне, і знайшов у них слабке місце. Думаю, квіти швидко пристосуються, але час нам це виграти зможе. Суміш із сірки, нафти, смоли смертоцвіту із невеличким кресалом утворює стійкий дим, що сильно їх відлякує і поїдає.

Хлопець посміхається і показує глибоко поїдену кислотою руку.

- Як і нас, але костюми мають витримати, головне не вдихати. Що з твоїм? Я хотів спитати на святі, чи треба його полужити, але ти мене вигнала.

- Вибач, мене дуже нудило. Ні, під шкірою нестарих цілком герметична сукня. Хіба, з шоломом треба обережно, він поганенько тримається на новому костюмі. Тим не менш, новину ти приніс чудову, дякую!

Руда пляма коливається згори-донизу, блимає і розчиняється у загальній лощеній чорноті.

- Схоже, я лишаюсь з люб’язним Фокою. Навряд наші плащі захистять від такого варива.

Натомість, Баян заявляє:

- Я з тобою.

Роксолана хитає головою, і поблажливо відповідає:

- Краще не треба. Мій костюм поганенько на тобі сидить, якщо десь виявиться щілина — ти здохнеш жахливо й невимовно болюче.