Читати книгу - "Та, що вистрілила у його серце , IMSS"

— І все-таки ми повинні пройти через це, — сказала вона спокійно, ніби більше для себе, ніж для нього. — Тому що це єдине, що нам залишилось.

Темрява почала тиснути на них, і стіни наче звужувались. Девід відчував, як кожен його крок стає важчим, наче ґрунт під ногами осідає, як мовчазні руки тягнуться до нього з кожного кута. Ще один крок, і він зрозумів би, що вже немає вороття.

Тіні навколо них почали рухатись, змінювати форму, обростати жахливими контурами. Вони не були самотні. Той, хто чекав на них, усе ближче.

І раптом, серед цього кошмару, перед ними з’явилася постать. Вона була більш реальна, ніж усе, що вони бачили до цього. Велика темна фігура, що накрила їх, мов хвиля, що не має ні кінця, ні початку. Це був момент, коли всі інші почуття розпливалися в темряві, і тільки одне залишалося — смерть.

— Ми не можемо піти, — Іларія тихо прошепотіла, її голос ледь чутно звучав серед напруженого мовчання. — Ми вже тут, у серці цього світу. І тепер тільки одна сила визначить, чи виживемо ми.

Девід відчував, як темрява бере його за груди, як руки її починають стискати його душу. І неможливо було зрозуміти, чи це вони йдуть до кінця, чи це кінець йде до них.

Ніч знову охопила їх, і тільки темні очі Іларії світилися в цьому мороці, неначе вогники, що висвітлюють те, що вже давно зникло з цього світу.