Читати книгу - "Планета Pixar"

винайшов прилад, здатний перетворювати комп’ютерні зображення на фільм. Це й була та загадкова машина, яку я бачив під час своєї першої співбесіди. Прилад стояв посередині темної кімнати й нагадував величезну металеву стільницю, на якій був прилаштований громіздкий пристрій, за формою схожий на мікроскоп. До цієї машини потрапляли всі без винятку зображення, створені для піксарівського проекту, і тут їх ретельно записували у фільм.

Ми з Девідом сиділи в цій невеличкій темній кімнаті, а посередині приміщення громадився дивний прилад.

— Виходить, — розпитував я, наче найбільш нетямущий студент у групі, до якого нарешті почало доходити, — ця машина повинна записати понад сотню тисяч кадрів «Історії іграшок» в цілісний фільм?

— Саме так, — відповів Девід.

— І це має відбутися в правильній послідовності, з дотриманням потрібного кольору й тону, щоб результат виглядав довершено?

— Знову в яблучко.

— І ця машина одна? — запитав я. — Якщо раптом вона зламається чи забуксує в чомусь, резервних копій не буде?

— Слушно кажете. Ця машина — єдина у світі. У нас достатньо матеріалу, щоб зробити резервну копію, але насправді ми на цьому не зосереджуємося. Щоб усе змонтувати, знадобиться певний час.

— А що станеться, якщо вона зламається у процесі виробництва?

— Вона не може зламатися, — випалив Девід, але потім зробив паузу й виправився. — Ну, звичайно, може. Але тоді станеться катастрофа. Фактично не буде фільму, який можна доставити для показу в кінотеатрах. Без варіантів.

Що більше всього я дізнавався, то краще починав розуміти велич задуму Pixar. Випустити в світ «Історію іграшок» означало не просто зробити ще один фільм. Це радше нагадувало підйом на Еверест чи перше приземлення на Місяць. Ще ніколи від комп’ютерів не добивалися такого рівня майстерності. Pixar мала в розпорядженні понад сотню найпотужніших робочих машин, придатних для промальовування фінальних зображень, які мали з’явитися у фільмі. Створення кожного кадру забирало від сорока п’яти хвилин до тридцяти годин, а загалом їх було близько 114 тисяч. Здавалося, Pixar вирушила у самотню мужню мандрівку тими місцями, куди ніхто раніше не наважувався поткнутися. Попереду ледве почала проступати вершина, огорнута далекими хмарами, і ніхто не брався прогнозувати, наскільки розрідженим виявиться там повітря. Навряд чи місцевість довкола була достатньо родючою, щоб саме тут вдалося отримати гроші, необхідні для фінансування Pixar.

Що більше я розумів складнощі, які супроводжували завершення роботи над «Історією іграшок», то більше вагався щодо того, чи вдасться взагалі знайти точку опори, яка дозволить мені спланувати подальший розвиток компанії.

— Щось я починаю побоюватися, чи зможе Pixar доробити «Історію іграшок», — якось зауважив я під час вечері, міркуючи вголос.

— А чому це так важко? — поцікавився Джейсон, мій дев’ятилітній син.

— Щоб доопрацювати сюжет для такого мультика, потрібно багато часу, — пояснив я. — «Історію іграшок» ледве не припинили знімати, коли Disney дещо не сподобалося. І ще треба виконати багато складних завдань — доробити анімацію, кольори, деталі кожного кадру у фільмі.

— А що не сподобалося Disney? — запитав Джейсон.

— Вони вирішили, що Вуді вийшов занадто підступним, — сказав я. — Тож Pixar внесла багато змін. Студія перетворила фільм на пригодницьку історію. Хоча ці зміни добряче затримали процес виробництва.

— А який герой твій улюблений? — долучилася до розмови моя семирічна донька Сара.

— Базз Рятівник — він дуже класний, — сказав я. — А ще динозавр Рекс.

— А мені подобається Жилка, — заявила Сара. Вона вже бачила перший фрагмент мультфільму.

Милий песик Жилка. Ну звісно ж. Судячи з інтересу моїх дітей до фільму, якщо Pixar зможе його доробити, мультик завоює повсюдну дитячу любов.

Тим часом, поки компанія згиналась під тягарем завершення роботи над «Історією іграшок», мені слід було зрозуміти, на які фінансові результати може претендувати мультфільм. Я мав певні чорнові підрахунки, що базувалися на контракті з Disney, та це були тільки припущення, хоча й продумані та обґрунтовані. Щоби скласти думку про життєздатність анімаційних повнометражних фільмів як бізнес-стратегії, мені слід було точно зрозуміти, як вони можуть приносити дохід. Питання стояло просте: як фільми заробляють гроші й кому дістається виторг? Іншими словами: якщо я купую квиток у кіно й попкорн, хто забирає собі сплачені мною долари? Кінотеатр? Студія-дистриб’ютор? Люди, які зробили цей фільм? Як фінансовому директору мені було майже соромно не знати таких базових речей.

Щоб довідатися більше, я подзвонив Тіму Енджелу — він керував фінансами у Walt Disney Animation Studios. Тім входив до команди управлінців, що створила найсвіжіші успішні проекти для Disney, включно з «Красунею і Чудовиськом», «Аладдіном» та «Королем Левом». Мене нещодавно познайомили з Тімом, і він здавався дуже відкритим і готовим допомогти.

— Я намагаюся зрозуміти деталі фінансового погляду на кіновиробництво, — пояснив я йому. — Може, хтось тут у вас, у Disney, зможе допомогти мені з цим питанням?

— З радістю допоміг би, — відповів він. — Але наші фінансові моделі — це захищена власність компанії. Ми не ділимося ними.

Відповідь Тіма не те щоб стала для мене цілковитою несподіванкою. Я добре знав, що компанії захищають розроблені ними бізнес-моделі. Проте сподівався, що Disney зможе зробити виняток.

— Але ми мусимо зрозуміти спосіб, у який наші фільми приноситимуть гроші, — пояснив я. — Це допоможе нам, коли ми візьмемося планувати майбутні проекти в рамках нашої угоди.

— Інформацію про джерела доходів ви отримаєте зі звітів про ліцензійну винагороду, які ми вам надамо, — запропонував рішення Тім.

Disney була зобов’язана надавати такі звіти Pixar, щоб продемонструвати, яким чином розраховувалася піксарівська частка від доходів фільму.

— Але зараз нам це нічим не допоможе, — наполягав я. — Ми ж не побачимо звітів ще протягом досить тривалого часу після релізу «Історії іграшок», принаймні ще рік від сьогодні. Та й навряд чи моє розуміння цих звітів дасть вдосталь інформації.

Ще з часу роботи юристом я знав, що дані в ліцензійних звітах зазвичай подавалися дуже стисло, і лише аудит міг підтвердити їхню точність.

— Можливо, вам під силу надати нам ще щось саме зараз? Якусь більш деталізовану інформацію… — допитувався я. — Ми згодні нікому її не розголошувати. Але нам справді треба розпочати власне моделювання результатів, на які можуть вийти наші фільми.

— Пробачте, — сказав Тім. — Ми ніколи не роздаємо таких даних. Можу дати вам зразок звіту про ліцензійну винагороду, розробленого для іншого фільму, якщо це підійде.

Зразок звіту навряд чи згодився