Читати книгу - "Homo Deus"

двічі подумайте про те, чи зробити газон перед входом. Звичайно, ви маєте право вирішувати. Однак також можете скинути із себе культурний тягар, який передали вам європейські принци, капіталістичні магнати і Сімпсони, і уявити японський сад каменів чи якесь цілком нове творіння. Це найкраща спонука вивчати історію: не для того, щоб прогнозувати майбутнє, а щоб звільнитися від минулого й побачити альтернативні варіанти. Звичайно, це не повна свобода — ми не можемо уникнути того, що минуле формуватиме нас, але хоч якась свобода — завжди краще, аніж жодної.

РУШНИЦЯ В ПЕРШОМУ АКТІ

Усі прогнози, якими рясніє книжка, — не що інше, як спроба обговорити сьогоденні проблеми й запрошення долучитися до роботи, щоб певним чином змінити майбутнє. Передбачення, що людство прагне здобути безсмертя, щастя й божественність, значною мірою таке саме, як передбачення, що люди, які будують свій дім, захочуть зробити газон перед входом. Дуже подібно звучить. Однак, коли ви промовите це, можете починати обмірковувати альтернативи.

Людей приголомшують мрії про безсмертя й божественність не тому, що вони звучать нереально, а тому, що не хочеться заморочуватися. Однак коли люди починають думати про це, то більшість із них розуміє, що фактично такі мрії мають сенс. Попри технологічну фантастичність цих мрій, ідеологічно вони досить старі. Протягом 300 років у світі домінував гуманізм, що освячує життя, щастя й силу Homo sapiens. Намагання досягти безсмертя, щастя й божественності просто ведуть давні гуманістичні ідеали до їх логічного фіналу. Вони відкрито демонструють те, що ми тривалий час ховали від самих себе.

А тепер я хочу викласти на стіл ще щось: рушницю. Рушниця, що з’явилася в першому акті, вистрелює в акті третьому. У наступних розділах будемо обговорювати, як гуманізм — культ людства — завоював світ. Однак поширення гуманізму ронить також зерна його занепаду. Хоча намагання вдосконалити людей і підняти їх до рівня богів веде гуманізм до його логічного фіналу, проте одночасно виявляє внутрішні недоліки гуманізму. Якщо почати з дефектного ідеалу, то часто його дефекти проявляться лише тоді, коли ідеал буде близький до реалізації.

Ми вже можемо бачити цей процес у дії в палатах геріатричних лікарень. Керуючись безкомпромісною гуманістичною вірою в священність людського життя, ми підтримуємо життя людей до того часу, коли вони досягають настільки жалюгідного стану, що ми змушені запитати: «Що ж тут священного?». Завдяки подібним гуманістичним переконанням у XXI столітті ми, швидше за все, виштовхнемо людство поза межі гуманізму. Ті самі технології, які можуть вдосконалити людей до рівня богів, здатні зробити людей непотрібними. Наприклад, комп’ютери, достатньо потужні, щоб зрозуміти і подолати механізми старіння і смерті, будуть, напевно, так само потужними, щоб замінити людей у виконанні всіх і будь-яких завдань.

Тому реальний порядок денний XXI століття буде значно складнішим, аніж про це сказано в більшій частині вступного розділу. Нині може видаватися, що безсмертя, щастя і божественність займають верхні пункти нашого порядку денного. Однак, коли ми наближаємося до досягнення цих цілей, результат змін, імовірно, відхилить нас у напрямку цілком іншої мети. Майбутнє, описане в цьому розділі, — це суто майбутнє минулого, тобто майбутнє, що базується на ідеях і сподіваннях, які домінували у світі останніх триста років. Реальне майбутнє — тобто майбутнє, народжене з нових ідей і сподівань XXI століття, — може бути абсолютно відмінним.

Щоб зрозуміти все це, треба повернутися назад і розглянути, хто така людина розумна, як гуманізм став домінуючою світовою релігією і чому намагання реалізувати гуманістичну мрію, імовірно, викличе її розпад. Це загальний мотив цієї книжки.

У першій частині книжки розглядаються стосунки між Homo sapiens та іншими тваринами в намаганні збагнути, що робить наш вид таким особливим. Деякі читачі можуть дивуватися, чому тваринам відведено таку значну увагу в книжці про майбутнє. На мою думку, ви не можете серйозно говорити про природу і майбутнє людства, не починаючи розмови про наших предків-тварин. Homo sapiens робить усе, щоб забути цей факт, але наші предки — тварини. І вдвічі важливіше пам’ятати своє походження в той час, коли ми намагаємося перетворити себе на богів. Жодне дослідження нашого божественного майбутнього не може ігнорувати нашого власного тваринного минулого чи наших стосунків з іншими тваринами, бо стосунки між людьми і тваринами є найкращою моделлю, яку маємо для майбутніх стосунків між суперлюдьми і людьми. Хочете знати, як суперрозумні кіборги можуть ставитися до звичайних людей із м’яса і крові? Радше почніть з дослідження, як люди ставляться до своїх менш розумних братів-тварин. Звичайно, це не ідеальна аналогія, однак найкращий архетип, який ми можемо фактично спостерігати, а не уявляти.

На основі висновків першої частини у другій частині книжки розглянемо той дикий світ, який Ното sapiens створила за останнє тисячоліття, а також шлях, який привів нас до нинішнього роздоріжжя. Як Homo sapiens почала вірити в кредо гуманізму, згідно з яким світ розгортається навколо людства, а люди є джерелом усіх сенсів і повноважень? Які економічні, соціальні й політичні наслідки цього кредо? Як воно формує наше повсякденне життя, наше мистецтво й наші найпотаємніші бажання?

Третя і остання частина книжки повертає нас до початку XXI століття. На основі значно глибшого розуміння людства і кредо гуманізму в ній описане наша нинішня ситуацію та наше можливе майбутнє. Чому намагання реалізувати ідеї гуманізму можуть призвести до його занепаду? Чому прагнення безсмертя, щастя й божественності потрясає основи нашої віри в людство? Які ознаки передрікають цей катаклізм і як він відбивається в наших щоденних рішеннях, які кожен із нас приймає? А якщо іуманізм дійсно в небезпеці, то що може зайняти його місце? Ця частина книжки не містить голого філософствування чи простого пророкування майбутнього. Радше в ній уважно розглядаються наші смартфони, практика наших близьких стосунків і ринок праці в пошуках натяків на те, що нас чекає.

Для істинно віруючих у гуманізм усе це може звучати дуже песимістично й депресивно. Однак краще не робити одразу висновків. Історія бачила зростання і падіння багатьох релігій, імперій і культур. Ці зміни не обов’язково погані. Гуманізм домінував у світі останніх триста років, що не так уже й довго. Фараони правили Єгиптом три тисячі років, а папи домінували в Європі тисячу. Якби ви сказали єгиптянину в часи Рамзеса II, що одного разу фараони зникнуть, він, мабуть, очманів би: «Як ми можемо жити без фараонів? Хто забезпечуватиме порядок, мир і справедливість?». Якби