Читати книгу - "Вода, павутина"

огидно притиснути його до шиби. Відшукав його обличчя, чоловік відповів йому мертвим поглядом. Давид різко встав, відштовхнув його з усіх сил, знову відчув огидну руку і ледве видобувся з полапки. Дійшов до дверей, краєчком ока все-таки стежачи за поглядом чоловіка. Не міг дочекатися, коли нарешті зійде. Мусив зачекати ще одну зупинку. Чоловік, на щастя, рушив до інших дверей, і Давид помітив, що й там завовтузився якийсь хлопчак. Давидові мурашки пробігли по спині, він затряс головою. «Я нічого не бачив, нікого не впізнав би».

Доки вони проїжджали повз будівлю великого театру, він подумав, наскільки ненормально те, що він ще там не був. Одного разу, коли вони йшли туди зі школи, він був хворий. Дідо у свій час не вмів вибрати вистави, а мама і тато постійно обіцяли, а потім просили вибачення за те, що не виконували обіцянок. До свого таємного списку невиконаних справ додав ще й відвідування театру. Його не розвеселили яскраві світла перед «Вестиною», але пожвавішав, коли трамвай нарешті наблизився до Технічного музею. Він напам’ять знав, де що розташоване на подвір’ї музею. Про локомотив знають усі, але він не певен, що знають і про якір. А він його найбільше любив.

Вискочив із трамваю і про всяк випадок поглянув, чи його, бува, не переслідує той чоловік. Ні. Добре орієнтувався на тому світлофорі і перебіг через вулицю Савську. До батькової квартири на вулиці Водниковій було ще кілька хвилин. Сьогодні могло би бути весело, тато в цей час ніколи нічого не робив, а лише нудився.

Не бачив неправильно припаркованої чорної автівки перед жовтою будівлею, прямо біля головних сходів до Цібонової вежі, і не знав, що водій цілий день кружляв районом. І підстерігав. Не чув звуку двигуна, який завівся.

Як нудиться Давидів тато

Дружина Давидового батька опустила погляд на кухонну стільницю, на якій була розгорнута книга. Розслаблене тіло свідчило про те, що руки чекають, коли нарешті почнуть рухатися відповідно до інструкцій із прочитаного тексту.

Дикий бананго сироїдної сім'ї

Добре вимішайте:

2 склянки лободи (подорожника, зірочника чи іншої трави)

1 банан

1 манго

2 склянки води

Виходить: літр кашкуватого соку

Руки послухалися і примусили соковитискач вицідити літр кашкуватого соку. Низька худа жіночка влила густу рідину у високі склянки і ложкою з довгим держаком почала рівномірно розмішувати. Із кухонної стільниці склянки переставила на стіл.

— Милий, це здорово, це дуже-дуже здорово. Це ми сьогодні і завтра вип’ємо.

Чоловік дивився на огидну зелену масу, яка все ще кружляла у склянці.

— Я прошу виключити мене на сьогодні і завтра зі здорового харчування. Мені бракує нервів.

— Та в тебе не буде нервів ні на здорове, ні на яке інше, якщо ти й далі будеш труїтися кавами.

Склянки він не взяв, а нігтями пальців обох рук почав стукати по склі.

— Труюся, мила, за свої гроші, і не треба мені дорікати, як і я не дорікаю тобі.

Її дратувало те стукання.

— Ти? Ти не дорікаєш? Та ти нічого іншого й не робиш, тільки дорікаєш.

— Помиляєшся. Я достатньо спокійний порівняно з обсягами божевілля, яким ти мене засипаєш.

Перестав стукати, але великими пальцями гладив скло, і вона дивилася, як пальці залишають потворний слід на склянці.

— Якого божевілля? Як ти розмовляєш? Ти сьогодні десь наївся м’яса і без жодної причини агресивний зі мною.

— Слухай, насправді ти права. Вибач. Я уособлення м’ясного божевілля, а ти уособлення здорового глузду. Вибач.

Вона все ще стояла зі своєю склянкою в руці.

— В тому весь ти. Вибачення як образа і образа як вибачення. Ось справжнє визначення для Бориса Горака.

— А може, спробуємо дати визначення тобі і твоїм однодумцям? Ви хочете змінити світ, наскільки я розумію. Так? Ось визначення: моя жінка — великий реформатор!

— Та такий світ нікуди не годиться, а сам він не зміниться, хіба ні? Так, ми хочемо змінити світ.

— О, так! Ви хочете змінити світ. А з чого почали? З меню, моя дорога, з меню.

Вона відвернулася від столу і пішла до кухонної стільниці. Відпила з насолодою сік і відставила склянку.

— На відміну від тебе, який навіть те меню не в змозі змінити. Навіть меню. Але зате в тебе повно коментарів до чужих вчинків.

— Та ви ідеальне підґрунтя для коментарів. Ви ідеальний агар-агар для вирощування моїх коментарів.

— А ти, думаєш, ні? Та тебе коментувати простіше, ніж мене. Але я на це своїх нервів не витрачаю.

— О, та ти дама. Ти дама, тому що їси траву. Травоїд, здатний говорити. Цікавий вид.

— А ти м’ясоїд, який гавкає. Дає про себе знати гавканням, як і всі м’ясоїди.

— Але якщо ти ненавидиш м’ясоїдів, чого ти гладиш кожного чотирилапого волоханя? Чого тебе пси надихають? Вони жеруть м’ясо, дорога моя, жеруть м’ясо.

— Я гладжу кожного нещасного волоханя зі здивуванням, що він ще живий. Не з’їдений.

— Ти гладиш його, бо він м’ясо. Хоча й волохате і смердюче, але м’ясо.

— Я і двоногого волоханя гладжу, але він, на відміну від чотирилапих, невдячний.

— Так, той рук не лиже.

Відійшла від кухонної стільниці, сіла за стіл навпроти нього. Погладила скатертину. На столі не було нічого, що би можна було різати, вона дивилася на ніж, який лежав посеред столу, але не торкнулася його, не переклала.

Повернулася до розмови.

— Милий, ти не можеш нічого змінити. Твій розвиток спинився на стадії, на якій перестають їсти сире м’ясо. Цьому ти тільки й навчився у предків: вбити, зварити і спекти. І це не тому, що ви не могли би їсти сирого, борони Боже, а тому, що вареним його легше перетравлювати, і ви швидше зможете накинутися на новий кусень м’яса.

— Яка неточність! Ми ще можемо їсти сире. Нема нічого смачнішого за татарський біфштекс.

— Не розумію, для чого ви до того нещасного м’яса додаєте приправи. Хіба вам не смачніше було би його жерти ложкою таке криваве?

— Ні, не було би смачніше. Якби нам це було смачніше, ми би без докорів сумління це робили.

— В тому м’ясному харчуванні мене мучить тільки щось недоказане. Чому ви надаєте перевагу мертвому? Чого не схопите живу курку, не поскубаєте її трохи, не ампутуєте їй живій стільки м’яса, скільки вам потрібно, щоб вгамувати голод, і не відпустите її? Чи, скажімо, оленятко? Оленина нібито смачна. Для чого стільки зусиль із тим вбиванням?

Чекала, коли він відповість. Розмова пішла добре, він був утомленішим, ніж зазвичай, його репліки були млявими, і