Читати книгу - "На скрижалях історії"

на панські маєтки, грабували, убивали панів, а відібране золото й гроші приховували по лісах, закопували в землю. Старі люди в селі гуторили, що під час гайдамаччини, існував тут у ліску льох, а в ньому переховувалася зброя, харчі й гроші гайдамацької ватаги. Тому-то ці два чолов'яги й надумали дошукатися в землі скарбів гайдамацьких. XVI

Настала зима 1914 року. Іван навчається в другому класі двокласової школи. Якщо нічого не завадить, то повинен закінчити її до весни. Ось і весна. Закінчив школу й влаштувався до поміщика Дмитра Львовича Давидова на роботу. Саме йде посівна: сіє пан цукрові буряки. Горох, овес уже посіяно. Тижнів два Іван походжає на панське поле, водить коні в сівалці та відбуває інші польові роботи. Пан платить за день по 20 копійок коногонам, а сівачеві 50 коп. Тепер Іван збагнув, що більше вартує: пасти череду в степу, слухаючи сопілку діда Кузьми на баштані чи слухати матюки сівальників на панськім полі.

Якось батько каже:

— Переказував бухгалтер Ільченко, щоб ти зайшов у контору економії. Прийшов Іван туди рано-вранці. Економ Дроботенко, який там сидів, питається його:

— То ти закінчив школу?

— Так! Нещодавно.

— Які ж оцінки в свідоцтві маєш? — поцікавився бухгалтер Ільченко.

— Окрім геометрії, маю лише одні п'ятірки.

— Ти б ішов до нас в контору працювати, нам потрібні письмаки хлопчики, — запропонував Дроботенко. — Дамо пайок і якийсь карбованець заробиш.

Іван, не довго думаючи, прийняв пропозицію:

— Добре, я згідний! Коли можна приступати до роботи?

Бухгалтер, уписуючи його прізвище до журналу вхідних документів економічної контори Давидова, запросив:

— Приходь хоч і завтра, якраз перше число.

Почалася офіція Івана Харченка у вербівського поміщика Дмитра Давидова з того, що його зобов'язали їздити до Кам'янки, десять верст, за всякими потребами для панського палацу. Щоднини зранку він простує на панський двір, на ганку його стрічає старший лакей і наказує:

— Почекай, поки я з'ясую в паничів, може вони ще щось припоручать.

Лакей зникає. Виходить ключниця з забірною книжкою:

— Те-то й те-то, треба бережно везти, щоб не попсувати в дорозі. — А в книжці понаписувала скільки всього, що скопом за тим усим, треба неодмінно ладнатися їхати тільки возом. Це багацько клопітні з запряганням коня в однокінний фургон, а Іван гаразд ще не вміє цього робити. Найкраще верхом на коні, тут паторочі немає, сідло, вуздечка й усе...

Паничі загадів не дали. Іван пішов запрягати коня. З конюхами приходиться сперечатися, дають коня, який полохається автомашин. Одного разу трапилося Іванові лихо з ним.

Якось приїхав він до крамниці, яку тримають у Кам'янці вербівські Давидови. Коня припнув у конов'язі біля неї, а той, угледівши авто, схарапудився й перервав віжки. Прийшлося Івану візка збирати по деталях, а коник стояв із самими голоблями між двох парканів.

Усе ж навчився він запрягати коня в однокінну упряж і цим самим змусив конюхів поважливіше ставитися до себе. До його обов'язків входить отримувати з пошти газети й листи. Паничі обидва старші від Івана. Їм часто надходять листи, а коли щось повіряють, дають і гроші. Він завжди привозить здачу, яку ті не беруть. Це для нього поживок. Коли громіздких доручень немає, їде з поштою до Кам'янки верхи на молодому коні Улані, який добре йде риссю.

Розділ IV
I

Настали жнива. У Івана інша повинність: економ посилає в степ до полтавчанок, які в'яжуть пшеницю під лісом. Треба лічити їхні полукіпки й записувати повну норму — п'ять кіп. Не всі вони встигають до того часу, поки привезуть обід з економії. Ті, що нав'язують норму, простують у ліс спочивати. Як же вони гарно співають! Йому жаль тих дівчат, котрі не встигають. І він їм вписує норму, але при одній умові, щоб хоч і гуртом, а зробили її, аби не було недокладених полукіпків.

За якість роботи відповідає старший прикажчик Гриценко Клим. Він попередив Івана:

— От якось перевірю, що то за книжки ти береш із собою в поле й читаєш.

Іван йому подумки подякував, і вирішив узяти з собою «Житіє святих», нехай побачать, що він читає!

Ще не добігли кінця жнива, як пан розпочав молотьбу. З цього лану, що лежить із південного боку Вербівки, зерно звозять у магазин, який стоїть край села з півдня. Тут і загін для волів. У нічний час охороняють два сторожі з рушницями, а вдень один. Ночують тут часто й воловики. Хата на дві половини. У одній мешкає практикант-агроном, а в іншій доглядачі волів. Ближче до села розташована криниця, а далі в степу височить козацька могила.

Сюди пан економ прислав дівчат-полтавчанок перечищати пшеницю віялкою, затим набирати в лантухи й зашивати. Іванова повинність назирати, щоб кожен лантух містив акурат п'ять пудів пшениці. На лантух виважені дві гирьки, окрім вивіски на вагах.

Дівчата, працюючи, співають, а Іван мізкує, що вже давно йде війна з кайзерівською Німеччиною. У Вербівку прибули поранені, сповіщають, що є вже й забиті вербівчани. А пісні полтавчанок усе тужливіші. Старший брат Антін служить у дійовій армії, у понтонерах.

Ширяться невеселі чутки. Запанував смуток у багатьох оселях.