Читати книгу - "Крамниця щастя"

— Це тільки відмазки. Спроба прикрити власні лінощі. Я, мовляв, порядна мати, уся перейнята дитиною, тому я така бідна й нещасна. А справжня жінка завжди знайде час і на себе, і на дитину.

— Може, ти й маєш рацію... — подумала вголос Марина.

— Звичайно, що маю. Жінка повинна завжди залишатися жінкою. За будь-яких обставин, незважаючи на проблеми й хвороби.

— Так. Але щось мені видається, що ти зовсім не думаєш про дитину.

— Народиться — буду думати.

Із наближенням літа в гуртожитських дівчат була ще одна проблема — схуднення й дієти. Кожна вишукувала в собі зайві кілограми та сантиметри. Воно, звичайно, не лише гуртожитських дівчат цікавило, але разом, все ж таки, і шукати кілограми легше, і худнути.

Дівчата мали дієти, згідно з якими то тиждень не можна було їсти хліба, то, навпаки, тиждень треба було їсти лише хліб. Тиждень вони їли яблука, потім не їли. Пили колективно зелені чаї й зважувалися на вуличних вагах.

Наталка серед них виявилася найстоїчнішою. Марина не витримала через два дні голодної дієти.

Дієта полягала в тому, аби пити тільки чай без цукру. Два дні Марина так і робила, а потім на парі в Олексія втратила свідомість — прямо біля дошки. Оговталася від того, що її трясла перелякана лікарка, а поряд стояв зблідлий Олексій.

— Із нею все буде гаразд, — заспокоїла лікарка.

— Маринко, тобі щось болить? — спитав Олексій.

— Ні, нічого, — запевнила Марина.

— Їй треба нормально їсти, — втрутилася лікарка.

Після пари, а то була остання, Олексій витягнув її

в кафе.

— Тепер розповідай.

— Що розповідати?

— Сама знаєш що. Ти не маєш грошей?

— Маю, — відповіла Марина.

— Тоді в чому справа?

— Я на дієті.

— Що???

— Я товста. У мене живіт і...

— Ти не товста — ти хвора, — обурився Олексій.

— Не ображай мене!

— Де ти знайшла той живіт?

— Є і живіт, і целюліт.

— Марино! Не сміши! Подивися, сьогодні ти зомліла. А що буде завтра? Реанімація?

— То випадковість. Я перевтомилася, забагато вчора вчилася.

— Не сміши.

— Нічого мені не буде. Не втручайся.

— Марино! Ти навіть не знаєш, скільки щороку помирає молоденьких дурненьких дівчат від дієт.

— Я доросла!

— І дорослих жінок також! Ти ж не п’єш ніяких пігулок?

— Ні. Це дорого.

— А якби не було дорого, ти пила б?

— Так, спробувала би.

— Ти точно дурна.

— Не ображай мене!

— Я не ображаю. Ти хіба не чула, що сталося нещодавно?

— Де?

— У якійсь зі шкіл.

— Що?

— Дівчинка померла від пігулок. У реанімації її не змогли врятувати. Думаєш, воно того варте? А якщо потім таких дівчаток і рятують, то здоров’я в них уже все одно нема. Уяви: 16 — 17 років, а ти вже на таблетках, і тільки тому, що тобі здалося, коли ти одного ранку поглянула на себе в дзеркало, що ти повна.

— Зі мною такого не буде.

— Послухай, ти розумна дівчина, а поводишся, як дурненьке дівчисько.

— Це чому?

— Ти красива. Ти худенька. А слухаєш, що хтось щось сказав.

— А тобі я подобаюся? — Марина подивилася Олексієві прямо у вічі.

— Ну... — замнувся й почервонів той. — Що тобі взяти?

— Нічого. Я не буду нічого їсти.

— Як хочеш. Посидь хвильку тут.

Олексій і справді швидко повернувся. А за кілька хвилин підійшла офіціантка з тацею. На столі з’явилися млинці, салати, тістечка.

— Я не буду, — заперечила Марина.

— А я і не пропоную.

Олексій повільно їв і розповідав Марині, яка тут хороша кухня, як він часто сюди заходить із друзями, а їхні млинці з маком і морозивом — це щось надзвичайне, просто казка. Зрештою, Марина не витримала:

— Можна й мені трошки?

Олексій розсміявся:

— Бери.

— Я ж