Читати книгу - "Коса. Сплетіння долі"

носа до життя інших. У кожного мають бути свої таємниці. Можливо, в іншій ситуації, в іншому житті вона й могла б зав’язати якісь стосунки зі своїми колегами, може, навіть подружитися з кимось. Але в цьому житті для неї існує тільки робота. Зі своїми колегами Сара завжди ввічлива, проте ніколи не підпускає нікого близько до себе.

Інес чимось на неї схожа. Вона не відкривається перед іншими, не розповідає про своє життя. Цю рису Сара дуже цінує. У ній вона бачить молоду адвокатку, якою сама колись була. Із групи стажерів вона обрала саме її під час співбесіди. Інес зарекомендувала себе чіткою, працьовитою, дуже ефективною співробітницею. У своїй групі дівчина була найкращою. «Ти далеко підеш, – якось сказала їй Сара, – якщо тобі вдасться знайти для того засоби».

Хіба могла вона за цих обставин знати, що Інес привезе свою матір до лікарні саме того ж дня, коли в неї самої буде призначений огляд?

На сторінці свого щоденника Сара позначила «ЗУСТ Л». «Л» у цьому випадку означає не «Любий», не «Люка» з бухгалтерії, навіть не «Ларрі», молодий і симпатичний співробітник із сусіднього відділу, схожий на знаменитого американського актора. Ні, «Л» означає просто «Лікар Хаддад», онколог Сари, зовнішність у якого далеко не голлівудська.

Коли минулого тижня Інес попросила день відпустки як виняток, Сара погодилася. Вона подумки занотувала цю інформацію, а потім забула її – протягом останнього часу з нею таке траплялось, імовірно, позначалася втома.

За якусь хвилину вони зустрінуться в залі очікування онкологічного відділення університетської лікарні. У них обох на обличчі читатиметься одне й те саме – надзвичайне здивування. Сарі відбере мову. Інес скористається можливістю представити свою матір.

– Це Сара Коен, партнерка, з якою я працюю.

– Дуже приємно, мадам.

Сара поводитиметься ввічливо, і з виразу обличчя не можна буде здогадатися про її переживання. Проте Інес не знадобиться багато часу, аби зрозуміти, що її начальниця робить посеред дня у цьому коридорі онкологічного відділення зі знімками під пахвою. За якусь мить усе розпадеться на друзки: плітки про інтрижку, одруженого чоловіка, романтичні обіди, таємні побачення. Сару буде викрито.

Марно намагаючись зберегти обличчя, вона вдає, нібито помилилася залою – приїхала відвідати подругу та заблукала… Вона знає, що Інес так просто не перехитрити. У голові її помічниці всі шматочки пазла швидко збираються докупи: відсутність минулого місяця протягом двох тижнів, що здивувала всіх, зустрічі за межами офісу, які вона нещодавно почала призначати досить часто, колір її обличчя, втрата ваги, неприємна ситуація в судовій залі – все це перетворюється на докази, на свідчення, які можна долучити до справи.

Сарі хочеться зникнути, розчинитися в повітрі, щезнути за мить, як ті супергерої, наділені надзвичайними здібностями, яких обожнюють близнюки. Надто пізно.

Раптом вона розуміє, що поводиться перед асистенткою як ідіотка, наче її піймали на гарячому. Так, у неї рак, але це не злочин. І вона не повинна виправдовуватися перед Інес, вона нічого не мусить пояснювати – ні їй, ні комусь іншому.

Кваплячись порушити ніякову паузу, що затягнулася, Сара вітається з дівчиною та її матір’ю і йде від них ходою, що мала б показати її впевненість. Сівши до свого таксі, вона задається питанням: що зробить Інес із цією інформацією? Чи поділиться нею з кимось? Сарі спадає на думку повернутися, спіймати її в коридорі лікарні, вмовити її нічого не розповідати. Проте вона відкидає цю ідею. Таким чином вона муситиме визнати, що вразлива, чим тільки зміцнить Інес, визнає її перевагу.

Вона обирає іншу стратегію: завтра, прийшовши до офісу, вона викличе до себе Інес і запропонує асистувати їй у справі Більгувара, наразі справі номер один, що стосується найважливішого клієнта їхньої адвокатської контори. Це – підвищення, безумовно, несподівана пропозиція, від якої молода асистентка не зможе відмовитися. Їй полестить такий шанс, вона почуватиметься винною Сарі. Навіть краще: вона стане залежною від Сари. Досить вдалий спосіб заплатити за мовчання, визнає вона, примусити її й надалі зберігати вірність. Інес амбітна, вона зрозуміє, що в неї немає жодного резону розкривати цю таємницю та накликати на себе гнів старшої партнерки.

Сару заспокоює цей план, і вона їде з лікарні, втішена своїм задумом. Він майже ідеальний.

Вона забуває лише про одну річ, про яку вона довідалася завдяки своєму багаторічному досвіду: коли ти плаваєш серед акул, найменша подряпинка, що кровить, може тебе вбити.

Моя робота потроху просувається, Наче той ліс, що зростає у повній тиші. Виконанню такого вимогливого завдання Ніщо не повинно заважати. Проте я не почуваюся самотньою, Зачинена у своїй майстерні. Іноді я дозволяю пальцям самим танцювати свій дивний балет, А сама думаю про ті життя, які мені не судилося прожити, Про ті подорожі, в які я ніколи не вирушала, Про ті обличчя, що не траплялися на моєму шляху. Я лише ланка великого ланцюга, Маленька така ланка, що, втім, важить дуже багато; Мені здається, що моє життя — Це оті три ниточки, натягнуті переді мною, Оті волосинки, що танцюють Між кінчиками моїх пальців. Сміта
Селище Бадлапур, штат Уттар-Прадеш, Індія

Нагараджан заснув. Лежачи біля нього, Сміта намагається дихати якомога тихіше. Першу годину його сон завше неспокійний; вона знає, що мусить почекати трохи, якщо не хоче його збудити.

Сьогодні вночі вона поїде. Уже вирішено. Точніше, життя все вирішило за неї. Вона не збиралася втілювати свій задум у життя так швидко, але можливістю, що підвернулася, – справжнім дарунком небес – гріх було не скористатися: сьогодні вранці дружина брахмана, в якої нагноївся зуб, змушена була піти до сільського лікаря. Сміта побачила, як та виходить із будинку, – вона якраз у цей час була в них, вигрібала смердючу яму, що правила їм за вбиральню. У неї було кілька секунд на те, аби зважитися: більше такої нагоди могло й не випасти. Вона обережно прокралася до комори біля кухні, дістала банку з рисом, під якою сімейна пара зберігала свої заощадження. «Я не краду, – подумала вона, – я лише повертаю собі те, що вони мені винні. Усе справедливо». Жінка забрала звідти тільки ту суму, яку віддавала брахману, ані на рупію більше. Крадіжка – навіть однієї монетки, яка для такої багатої людини зовсім нічого не важить – суперечить її принципам, адже через це Вішну може розсердитися. Вона не злодійка, вона краще помре від голоду, ніж дозволить собі вкрасти хоча б одне яйце.

Сміта сховала гроші під сарі та поспіхом повернулася додому. Трясучись, мов у пропасниці, позбирала трохи речей – самий лиш мінімум, не варто брати з собою багато. Вони з Лалітою тендітні, багато