BooksUkraine.com » Детективи » Порожня труна 📚 - Українською

Читати книгу - "Порожня труна"

258
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Порожня труна" автора П'єр Сувестр. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 94
Перейти на сторінку:
огорожу, проник у сад і з усієї сили домагається, щоб вас розбудили. Каже, що заплатить скільки завгодно, тільки б вас побачити… Ви вийдете?

Почувши це, професор Дроп ледве не впав з великого дива.

— Що ви мелете! — вигукнув він. — Що це за добродій? З приводу якої хворої він прийшов? Запитайте, чого він хоче.

— Ах! Якби ж він сказав. З нього слова не можна витягнути… Здається, він хоче мати справу лише з вами… Ви вийдете, пане доктор?.

Якби професор відмовився вийти, він би подав своєму персоналу поганий і приклад, явивши собою зразок нехлюйства; а нехлюєм він не був ніколи.

— Гаразд. Хай він зачекає, я встаю. Ну й нахаба!

Професору довелося встати з ліжка. Через чверть години, вдягнувши лише коричневу піжаму, з набряклими від сну очима, непевно рухаючись, він вийшов до невідомого, що чекав на нього у приймальні.

— Що вам завгодно, добродію?

Відвідувач, побачивши хірурга, підвівся.

Це був чоловік років сорока, одягнутий у скромні, але гарного крою і піджак і чорні штани; великий плащ він перекинув через руку.

В нього були доглянуті білі руки, невимушена постава світської людини.

Коли професор зайшов, прохач йому низько вклонився.

— Я справді розмовляю, — запитав він голосом, що трохи тремтів, — з професором Дропом?

— Так, пане.

— З професором Полем Дропом, що вже два роки спеціалізується на лікуванні переломів таза?.. З професором Полем Дропом, що зробив з цього приводу доповідь в Академії наук?..

Здивований таким вступом, хірург слухав, не кажучи ані слова. Відвідувач вів далі:

— У такому разі, пане професор, я благаю вас вислухати мене прихильніше. Я дозволив собі потривожити вас, тому що йдеться про надзвичайну приключку, дуже спішну, тому що за п'ятнадцять-двадцять хвилин, а саме через такий час прибуде карета «швидкої допомоги», будуть необхідні ваші знання, щоб урятувати одну дівчину.

Професор не зовсім уторопав, що сталося, але він звик мати справу з людьми, які перебувають у збудженому стані.

— Пробачте, — перебив він, — я не зовсім розумію вас, добродію. Хто ви? Про кого говорите? І що саме ви хочете?

Невідомий, на це просте запитання, здригнувся всім тілом.

— Я не можу вам відповісти, — глухо видавив він із себе. — Моє ім'я не повинно бути розголошено. Я не наважуюся його відкрити навіть вам.

А коли професор Дроп здивовано розвів руками, чоловік поспішив додати:

— Ох, пане! В моїй таємниці немає ніякого бруду, я не вчинив нічого ганебного. Я порядна й чесна людина, оце й усе.

Відвідувач поміркував, набираючись духу, і врешті чітким голосом проказав:

— Пане професор, один юнак і одна дівчина кохаються і не можуть побратися, я не батько ні йому, ні їй, але люблю їх, наче власних дітей. Я намагаюся здолати труднощі, що перешкоджають їхньому шлюбу. Уявіть тепер собі жахливий випадок, страшну пригоду, що сталася й трохи за моєї вини: життя нещасної дівчини в смертельній небезпеці. Уявіть також, що це не обійшлося без втручання злочинця, лютого чудовиська, весь світ перед яким безсилий, і скажіть, ви, єдина людина, що може врятувати цю бідолашну, хіба можу я вам розкрити своє ім'я, а також і їхні? Скажіть же…

Хірург був приголомшений ще дужче. Те, що йому оповів цей дивний відвідувач, здавалося йому майже незбагненним. Цей чоловік говорив, очевидно, щиру правду; він був надзвичайно схвильований. Але що означали його пояснення?

Поль Дроп перебив свого співрозмовника:

— Пане, запевняю вас, що нічогісінько не розумію. Даю вам слово чесної людини, що не розголошу вашої таємниці, але скажіть мені, в чому справа і що саме потрібно вам від мене.

Питання постало чітко, й уникнути його було важко. Одну мить невідомий розмірковував.

— Звичайно, я б розповів вам, коли б міг, але клянуся, я не можу цього зробити. Ця таємниця нав'язана мені самому. Пробачте, ось у двох словах те, що я можу вам відкрити. Щойно одна дівчина, дорога мені, а особливо одному юнакові, якого я вважаю своїм сином, стала жертвою нещасного випадку, в результаті якого одержала перелом таза, її ім'я вам я не можу відкрити, тому що боюся цим накликати на вас страшну помсту. Я молю вас уклінно, заклинаю вас її вилікувати, і все ж таки відмовляюся назвати її ім'я. Я звертаюся в цю мить до вас не лише як до лікаря, а й як до щиросердої людини… Ви ж знаєте, часом життя накладає на нас тяжку необхідність, нав'язує таємниці; заради цієї необхідності й посилаючись на цю таємницю, я прийшов благати вас погодитися на моє прохання. Згляньтеся, пане професор…

Поки відвідувач говорив, професор Дроп заглибився в роздуми. З одного боку, йому була не до вподоби справа, яку йому накидали. Прийняти невідому, важко поранену, погодитися на її лікування, намагатися її вилікувати, і все це — не знаючи її імені, було, з професійної точки зору, небезпечною та ризикованою справою. Однак подати медичну допомогу було його обов'язком.

Як лікар-хірург Поль Дроп глибоко шанував закони своєї професії. Він знав, що наука є свого роду священнодійством і що бувають випадки, коли лікар, як і священик, не має права уникати виконання своїх обов'язків.

Ще одна річ непокоїла його, якесь невиразне відчуття. Розглядаючи свого відвідувача, хірург переконався, що він зовсім не знає його, що обличчя цього чоловіка анітрохи йому невідоме, що вони ніде не зустрічалися. Водночас у нього було таке відчуття, що він десь бачив риси цієї людини чи то в газеті, чи у вітрині якої-небудь книгарні, де виставляються портрети знаменитостей.

Вислуховуючи свого таємничого гостя, Поль Дроп розмірковував: хто ж він такий?

І зрештою наважився.

— Де ваша хвора?

Невідомий повторив:

— Тільки-но сталося нещастя, пане професор, ми зразу ж вжили заходів. Я негайно послав за каретою «швидкої допомоги». Зараз вона в дорозі й везе поранену до вас; однак вона повинна їхати помалу,

1 ... 19 20 21 ... 94
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порожня труна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Порожня труна"