BooksUkraine.com » Фентезі » Пісня Сюзани: Темна Вежа VI 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісня Сюзани: Темна Вежа VI"

167
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пісня Сюзани: Темна Вежа VI" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 31
Перейти на сторінку:
біль стиснув їй голову, немов невидимими сильними пальцями. Десь зі споду почулося, як завили, заводячись, якісь чи то двигуни, чи турбіни. Великі, судячи зі звуку. Вона відчула, як їх дрижання передається її ногам, котрі, звісно, були босі – туфлі ж бо залишилися на Мії. «От і гарно, – подумала вона. – До цього я взагалі не відчувала ніяких ніг, отже, можливо, я усе роблю як слід».

– ПОПЕРЕДЖЕННЯ, – промовив механічний голос. – СЮЗАННО З НЬЮ-ЙОРКА, ТЕ, ЩО ВИ РОБИТЕ, НЕБЕЗПЕЧНО. ПОСЛУХАЙТЕСЬ МЕНЕ, БЛАГАЮ. НЕГАРНО ДУРИТИ МАТІНКУ-ПРИРОДУ.

Їй спливла одна з Роландових примовок: «Роби, що мусиш, а я робитиму, що сам мушу, й побачимо, хто вхопить гусака». Вона не була певна, що розуміє, до чого це, але їй здалося, що цій ситуації та примовка пасує, тож вона промовляла її вголос, повільно, але безупинно відкручуючи регулятор «ПОТУГА ПЕРЕЙМІВ», і так вже минула цифру 4, потім 3…

Вона хотіла довернути його до одиниці, але біль, що стрелив їй у голову, коли ця ідіотська штука проминула цифру 2, був таким нестерпним, таким знесилюючим, що її рука відсахнулася.

Якусь хвилину біль не вгавав – навіть був посилився, і вона подумала, що він її вб’є. Либонь, і Мія повалиться зі своєї лави, і обидві вони помруть ще раніше, ніж їхнє спільне тіло впаде на бетон перед скульптурою черепахи. Завтра або післязавтра її труп швиденько відвезуть на Гончарне поле18. А що буде написано в довідці про смерть? Інсульт? Інфаркт? Чи, може, оте стандартне, що пишуть заклопотані медики, – «через природні обставини»?

Проте біль ущух і навіть залишив її живою. Вона сиділа перед панеллю з двома безглуздими регуляторами і тумблером, важко дихала і витирала обома руками собі піт зі щік. Оце-то молодчага, у техніці візуалізації вона може стати світовою чемпіонкою.

– Це більше за візуалізацію – ти ж це розумієш, правда?

Авжеж, вона розуміла. Щось її змінило – щось змінило усіх їх. Джейк оволодів доторком, різновидом телепатії. Едді виріс (і продовжує розвиватися) у творця потужних талісманів – один з них уже прислужився для відкривання дверей між двома світами. А вона?

– Я… привиджую, уявляю собі. Оце і все. Хіба що, коли я уявляю достатньо напружено, привиджене починає втілюватися. Скажімо, як втілилася Детта Волкер.

По всій наявній версії Доґана сяяли бурштинові вогники. Деякі просто на її очах перетворювалися на червоні. Під її ступнями – спеціальними гастрольними ступнями, як вона їх подумки назвала, – тремтіла й гуділа підлога. Ще трохи, й тріщинами візьметься її древня поверхня. Тріщини поширюватимуться й поглиблюватимуться. Леді і джентльмени, ласкаво просимо до дому Ашерів19.

Сюзанна підвелася з крісла і огляділася навколо. Треба повертатися. Чи вона ще щось мусить зробити, перш ніж звідси піти?

У неї народилася думка.

ТРИ

Сюзанна заплющилась і уявила собі радіомікрофон. Розкривши очі, вона побачила мікрофон перед собою: він стояв на панелі, праворуч від двох регуляторів і тумблера. На підставці мікрофона вона уявила собі назву компанії «Зеніт»20 з її логотипом- блискавкою Z, але натомість там з’явився напис: «ПІВНІЧНИЙ ЦЕНТР ПОЗИТРОНІКИ». Отже, щось домішалося до її техніки візуалізації. Їй стало надзвичайно моторошно.

Прямо під мікрофоном на панелі виднівся якийсь напівкруглий триколірний індикатор, а під ним друковані літери: «Сюзанна- Мія». Стрілка індикатора рухалася від зеленого сегменту в бік жовтого. За жовтим сегментом йшов червоний, а далі – єдине, складене з друкованих чорних літер слово: «Небезпека».

Сюзанна взяла мікрофон, ще не розуміючи, що робити далі, заплющила очі й уявила собі тумблер, схожий на той, на якому було написано «СПАТИ/НЕ СПАТИ», тільки тепер він був при мікрофоні. Розплющивши очі, Сюзанна дійсно його там побачила. І ввімкнула мікрофон.

– Едді, – промовила вона. Почуваючись трохи не ідіоткою, вона, однак, продовжила: – Едді, якщо ти мене чуєш, зі мною все гаразд, принаймні поки що. Ми з Мією в Нью-Йорку. Зараз 1 червня 1999-го, я хочу спробувати допомогти їй народити. Іншого вибору я не бачу. Якщо не вийде, мені самій доведеться якось звільнитися від вагітності. Бережи себе, Едді. Я… – Очі її набрякли сльозами. – Я кохаю тебе, любий. Дуже-дуже.

Сльози заструменіли їй по щоках. Спершу вона їх ще намагалася витирати, а потім облишила. Хіба не має вона права плакати за своїм чоловіком? Того права, що його має будь-яка жінка в світі?

Вона чекала на відповідь, розуміючи, що сама її може собі дати, і стримуючись від цього наполегливого бажання. Не та зараз ситуація, коли піде на користь її балачка сам на сам голосом Едді.

Раптом картина перед її очима подвоїлася. Вона бачила цей Доґан таким, яким він був насправді, – примарною тінню. А поза його стінами лежали не пустельні простори на сході землі Вайє, а Друга авеню з її автомобільною метушнею.

Мія розплющила очі. Вона знову почувалася гарно – завдяки мені, мила, завдяки мені – і готова була рухатись далі.

Сюзанна повернулася.

ЧОТИРИ

На початку літа 99-го на лаві в Нью-Йорку сиділа чорношкіра жінка (вона все ще вважала себе негритянкою21). Навкруг чорної жінки розташувалися торби з її манаттям, її гунна. Одна з торб була вицвілого червоного кольору. На ній містився напис друкованими літерами: «У КЛУБІ “ДОРІЖКИ СЕРЕДМІСТЯ” МОЖЛИВІ ЛИШЕ СТРАЙКИ»22. Інший бік торби був рожевий. Кольору троянди.

Мія підвелася. Раптом вийшла наперед Сюзанна і всадовила її назад.

– Ти це навіщо? – спитала здивовано Мія.

– Сама не знаю, гадки не маю. Давай просто потеревенимо трохи. Чому б тобі не почати з балачки про те, куди ти збиралася йти?

– Мені потрібно знайти телефойнь. Дехто мені мусить подзвонити.

– Телефон, – поправила її Сюзанна. – До речі, серденько, в тебе сорочка заляпана кров’ю, кров’ю Марґарет Айзенгарт, і рано чи пізно хтось обов’язково здогадається, що воно таке. Куди тоді ти дінешся?

Мія не відповіла ні словом, лише скривилась у презирливій усмішці. Сюзанну це розлютило. П’ять хвилин тому, чи хоч би й п’ятнадцять – під час такої забавки, яку вона щойно відбула, важко стежити за перебігом часу, – ця розбійницька курва благала про допомогу. А тепер, отримавши її, вона дарує презирливу посмішку своїй рятівниці. Що гірше, ця курва таки має рацію: вона цілісінький день може вештатися Мангеттеном і ніхто її не спитає – це висохла кров у неї на сорочці чи, найпевніше, вона просто обляпалася шоколадним кремом.

– Гаразд, – сказала Сюзанна. – Якщо навіть ніхто не занепокоїться через кров,

1 ... 19 20 21 ... 31
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Сюзани: Темна Вежа VI», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісня Сюзани: Темна Вежа VI"