BooksUkraine.com » Сучасна проза » Життя за життям, Кейт Аткінсон 📚 - Українською

Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

104
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Життя за життям" автора Кейт Аткінсон. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 116
Перейти на сторінку:
моя люба», — а Урсула здуру бовкнула:

— Чудово, чайний набір для ляльок.

Ото їй перепало за те, що підглядала, коли загортали подарунки!

— Нічого я не підглядала, — уперто пояснювала вона на кухні, доки Бріджит намагалася прилаштувати білі паперові корони на ноги різдвяної гуски з відрубаними лапами. (Урсулі згадався чоловік, власне, юнак із села, якому вибухом відірвало ноги у Камбре). — Нічого я не підглядала, я просто знала.

— Так я і думала, — сказала Бріджит. — У тебе точно є шосте чуття.

Місіс Ґловер, що боролася зі сливовим пудингом, з осудом пирхнула. Їй здавалося, що й п’ять відчуттів — це забагато, не кажучи вже про те, щоб вигадувати ще й шосте.

*

Уранці їх виставили в сад.

— От тобі й святкування перемоги, — бурчала Памела, коли вони сховалися від мжички під буком.

Веселилася тільки Тріксі. Вона обожнювала сад, особливо через кроликів, які й далі живилися на городі, попри об’єднані зусилля лисиць. Перед війною Джордж Ґловер подарував Урсулі та Памелі двох кроленят. Урсула переконала Памелу занести їх у дім: їх ховали в шафі у спальні й годували з піпетки, яку знайшли в аптечці, доки ті якогось дня не вискочили й не перелякали Бріджит до заїкання.

— Fait accompli, — сказала Сильвія, коли їй показали кроликів. — Але в домі їх тримати не можна. Попросіть Стариганя Тома збудувати для них хатку.

Кролики, звісно, давно повтікали і щасливо розмножилися. Старигань Том закладав отруту і пастки — усе марно. («Господи, — сказала Сильвія якогось ранку, спостерігаючи, як кролики щасливо снідають на газоні. — Та в нас тут як Австралія»). Моріс навчився стріляти на курсах бойової підготовки у школі й цілі літні канікули тільки те й робив, що стріляв у кроликів зі старої мисливської рушниці Г’ю компанії «Вестлі Річардс». Памела так розлютилася, що сипнула Морісові у ліжко його ж власний порошок для сверблячки (він вчащав до крамниць із такими товарами). Звинуватили в усьому Урсулу, тож Памела покаялася, хоча Урсула готова була прийняти покарання. Така вже у неї вдача — завжди вірила, що все має бути по справедливості.

Із саду по сусідству долинули голоси — це з’явилися нові сусіди, Шоукросси, з якими вони ще не встигли познайомитися. Памела сказала:

— Давайте, ходімо, може, їх побачимо. Цікаво, як їх звати.

Війні, Ґерті, Міллі, Ненсі й малятко Бея, — подумала Урсула, але нічого не сказала. Вона майже так само вправно берегла таємниці, як Сильвія.

*

Бріджит затиснула шпильку для капелюшка в зубах і підняла руки, щоб поправити капелюха. Нашила на нього паперові фіалки спеціально до Дня перемоги. Вона стояла нагорі сходів, наспівувала собі під ніс «К-К-Кеті» й думала про Кларенса. Коли вони поберуться («навесні», — сказав він, хоча ще нещодавно говорилося про «перед Різдвом»), вона полишить Лисячий закут. У неї буде своя хатиночка, свої діти.

*

Сильвія завжди вважала, що сходи — місце небезпечне. На них помирають. Сильвія казала їм не гратися на сходах.

Урсула тихо підкралася килимом, вдихнула і, витягнувши перед собою руки, мов намагалася спинити потяг, штовхнула Бріджит у спину. Бріджит обернулася, широко роззявивши рота й розплющивши очі від жаху. І полетіла, покотилася вниз сходами, розмахуючи руками і ногами. Урсула ледве встояла, щоб не покотитися за нею.

Що більше пробуєш, то краще виходить.

*

— На жаль, це перелом руки, — констатував доктор Фелловз. — Воно й не дивно, на таких крутих сходах.

— От незграба, — пирхнула місіс Ґловер.

— Мене штовхнули, — повторила Бріджит. На чолі розквітнув велетенський синець, який вона прикривала капелюшком із пом’ятими фіалками.

— Штовхнули? — уточнила Сильвія. — І хто ж? Хто б тебе штовхнув зі сходів, Бріджит? — вона обвела поглядом обличчя тих, хто зібрався на кухні. — Тедді? — Тедді затис рота ручкою, ніби намагався стримати слова. Сильвія повернулася до Памели. — Ти, Памело?

— А що я? — Памела в обуренні притиснула руки до серця, як великомученик. Сильвія повернулася до Бріджит, яка ледь помітно кивнула на Урсулу.

— Що, Урсула?

Сильвія насупилася. Урсула незворушно дивилася вперед, як відмовник-пацифіст перед розстрілом.

— Урсуло, ти щось про це можеш сказати?

Урсула вчинила недобре, вона зіштовхнула Бріджит зі сходів. Якби Бріджит загинула — а могла — вона була б убивцею. Але Урсула знала, що мусить це зробити. Її охопив непоборний жах, і на те не було ради. Вона вибігла з кімнати і забилася в одну з потаємних схованок Тедді, комірчину під сходами. За певний час Тедді приєднався до неї і вмостився на підлозі поруч.

— Я не вірю, що це ти штовхнула Бріджит, — сказав він і стис її долоню теплою ручкою.

— Спасибі. Але я її таки штовхнула.

— Я тебе все одно люблю.

Вона б, може, так ніколи й не вийшла з комірчини, але тут у головні двері подзвонили, і в передпокої раптом зашуміло. Тедді привідкрив двері подивитися, що відбувається, а тоді сховався назад і доповів:

— Мама цілує якогось чоловіка. Вона плаче. Він теж плаче.

Урсула висунула голову з комірчини, щоб подивитися на таку яву, а тоді вражено обернулася до Тедді.

— Мені здається, це, можливо, татко.

Мир

Лютий 1947 року

Урсула обережно перейшла вулицю. Дорога була підступна, поорана крижаними бурунами і ярами. А тротуар іще небезпечніший — як не кучугури брудного витоптаного снігу, то, що гірше, гірки, виковзані місцевими дітлахами, які, відколи школи позакривали, не знайшли собі кращого заняття, ніж кататися на санчатах. Господи, — подумала Урсула, — яка я стала недобра. Це все ця клята війна. Це все цей клятий мир.

Коли вона нарешті встромила ключ у двері з вулиці, була вже геть стомлена. Закупи ніколи доти не були таким випробуванням, навіть за найстрашніших днів Бліцу. Кусючий вітер пік обличчя, пальці заніміли від холоду. Температура вже багато тижнів не піднімалася вище нуля, так холодно не було навіть у 41-му. Урсула уявила, як намагається пригадати цю нестерпну стужу в якомусь непевному майбутньому, і зрозуміла, що не зможе. Не прикличе цього фізичного відчуття, ніби кістки ось-ось розіб’ються, а шкіра лусне. Учора вона бачила, як двоє молодиків намагаються відкрити якийсь люк на дорозі, послуговуючись чи не вогнеметом. Може, не буде ніякого тепла і відлиги, може, надійшов новий Льодовиковий період. Спочатку вогонь, потім крига.

Воно й на краще,

1 ... 19 20 21 ... 116
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя за життям, Кейт Аткінсон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя за життям, Кейт Аткінсон"