Читати книгу - "Пастка"

пригрівало вулиці. Щоб уникнути цікавих поглядів, молоді, мати і четверо свідків розбилися на два гурти. Попереду під руку з Лорійо йшла Жервеза, а пан Мадіньє вів матінку Купо. Позаду них, за двадцять кроків, по другий бік вулиці крокували Купо, Бош та Вишкварок. Усі троє, вбрані у чорні сурдути, трохи горбатилися й теліпали руками. Бош вдягнув жовті штани; Вишкварок, який не мав жилетки, застібнув ґудзики до самої шиї, так що з-під коміра сурдута визирав тільки край скрученої, як шнурок, краватки. Один лиш пан Мадіньє був одягнений у фрак з довгими полами, й перехожі зупинялися, щоб подивитися на цього пана, що прогулювався під руку з доволі опасистою матінкою Купо в зеленій шалі й чорному чепчику з червоними стрічками. Жервеза, дуже мила й весела, у своїй темно-синій сукні, з накинутою на плечі вузенькою мантилькою, люб’язно слухала жарти Лорійо, що просто тонув у своєму незграбному пальті, яке він вдягнув, незважаючи на спеку. Час від часу на розі вулиць вона ледь повертала голову й ніжно всміхалася до Купо, який почувався ніяково в новому вбранні, що виблискувало на сонці.

Отак помалу йдучи, вони все ж прибули до мерії на доброї пів години раніше. А оскільки мер запізнився, то їхня черга надійшла лиш ближче до одинадцятої. Посідавши на стільцях у кутку зали, вони чекали, розглядаючи високу стелю та строгі стіни, тихо перемовляючись, надміру ввічливо відсовуючись щоразу, як повз них проходили канцелярські службовці. Щоправда, впівголоса вони говорили, що мер — нероба, й зараз, певна річ, пішов до своєї білявки, й та масажує його подагру; а може, чого доброго, проковтнув свій перев’яз. Та коли чиновник з’явився, усі поважно підвелися. Їх попросили сісти. Потім їм довелось спостерігати за трьома шлюбними церемоніями, загубившись серед цих трьох буржуазних весіль з молодятами в білому, причесаними дівчатками, молодими панночками з рожевими поясами, нескінченних кортежів по-святковому прибраних панів та паній з урочистими виразами облич. Коли їх нарешті покликали, одруження заледве не перервалося: кудись подівся Вишкварок. Бош знайшов його внизу, той палив люльку. Ну не хоче він бачити усіх тих жевжиків, які тут зібралися, яким чхати на люд, що не має білих, як свіже масло, рукавичок, щоб тикати ними їм під носа! Усі формальності — читання Цивільного кодексу, запитання до молодих, підписання паперів — було здійснено так швидко, що вони спантеличено перезирнулися, ніби в них украли половину церемонії. Схвильована й зворушена до глибини душі Жервеза притискала хустинку до вуст. Матінка Купо лила гарячі сльози. Нашкрябавши свої прізвища великими кривуватими літерами, до реєстру вписали себе всі, крім нареченого, який поставив хрестик, бо був неписьменним. Кожен дав по чотири су на бідних. Коли службовець вручав Купо свідоцтво про шлюб, Жервеза штурхнула його ліктем, і той дістав з кишені ще п’ять су.

Від мерії до церкви було далеченько. Дорогою чоловіки спинилися випити пива, а матінка Купо з Жервезою взяли смородинівки з водою. Далі вони мусили йти довгою вулицею, на яку прямовисно падало сонце й де не було ані клаптика тіні. Церковний сторож чекав їх усередині порожньої церкви. Він спровадив їх до маленької каплички, гнівно запитавши, чи не для того вони спізнилися, щоб поглумитися з віри. Священник ступав сягнистим кроком, мав похмурий вигляд, бо, очевидно, зголоднів. Поперед нього дріботів у брудному стихарі дяк. Священник поквапом відправляв месу: ковтав латинські фрази, обертався, вклонявся, розводив убік руками, скоса позирав на наречених та їхніх свідків. Перед вівтарем молодята, не знаючи, коли ставати навколішки, коли підводитися чи сідати, почувалися дуже ніяково й чекали на жест від дяка. Свідки, ради пристойності, увесь час стояли, а матінка Купо знову зайшлася слізьми, що рясно капотіли на позичений у сусідки молитовник. Тим часом пробило полудень, останню месу було відправлено, церкву заповнило тупотіння паламарів і торохтіння стільців, які вони ставили на місця. Напевно, головний вівтар готували до якогось свята, бо було чути, як працював молотком оббивальник. А в глибині маленької каплички, у пилюці, що летіла з-під мітли сторожа, священник із похмурим обличчям швиденько благословляв своїми висхлими руками схилені голови Жервези й Купо — здавалося, він поєднує їх у метушні якогось переїзду, між двома важливими службами, без присутності Господа Бога. Поставивши підписи ще й у цьому реєстрі, метриці, весільчани знову опинилася під яскравим сонцем і постояли хвильку на порозі, отетерілі й наче аж задихані від такого вінчання чвалом.

— От і все! — видушивши із себе сміх, мовив Купо.

Він ніяково потупцяв на місці, не бачачи, власне кажучи, у цьому всьому нічого кумедного. Однак додав:

— Що ж, небагато клопоту. Туди-сюди, та й по всьому... Все як у дантистів: навіть ойкнути не встигнеш. Одружують без жодного болю.

— Так-так, непогано зроблено, — пробурмотів Лорійо, посміхаючись. — Стулили за п’ять хвилин, а триматиметься все життя... Ет! Бідолашний Смородина!

І всі четверо свідків почали плескати по плечу згорбленого бляхаря. Тим часом Жервеза цілувала матінку Купо, яка усміхалася зі сльозами на очах. На уривчасті фрази старенької, мовлені крізь схлипування, вона відповідала:

— Не бійтеся, я старатимусь щосили. Якщо ладу не буде, то не з моєї вини. Та, звісно, так не станеться, бо я так хочу бути щасливою... Зрештою, вже все зроблено, правда? Жити в злагоді й працювати задля спільного блага — ось чого ми прагнемо.

Потім усі попрямували до «Срібного млина». Купо взяв дружину за руку. Вони швидко обігнали інших і йшли на багато кроків попереду решти, сміялися, не помічаючи ні будинків, ні перехожих, ні екіпажів. Оглушливий гамір передмістя відлунював дзвоном у їхніх вухах. Щойно зайшовши до винарні, Купо одразу ж сказав принести до маленької заскленої кімнатки на першому поверсі два літри вина, хліба й нарізану скибочками шинку, без тарілок і скатертини, просто щоб підобідати. Побачивши, що Бош і Вишкварок нагуляли неабиякий апетит, він попросив ще літр вина і шматок сиру брі. Матінка Купо не хотіла їсти, бо дуже задихалася, поки йшла. Жервеза, вмираючи від спраги, пила великими склянками ледь зачервонену воду.

— Я розрахуюся, — підходячи до шинквасу, мовив Купо, і заплатив чотири франки і п’ять су.

Тим часом була вже перша година, й починали сходитися гості. Першою прийшла пані Фоконьє, повнява, однак ще гарна жінка. Вбрана вона була в квітчасту полотняну сукню, рожеву нашийну хустинку й рясно заквітчаний чепчик. Наступними прибули панна Реманжу, геть тендітна у своїй вічній чорній сукні, яку вона, здається, й на ніч не скидала, та подружжя Ґодронів.