Читати книгу - "Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі"

– Ось дивіться. Я впевнений, що все, окрім останніх рядків – банальний віршик, доданий задля ефекту. Наприклад, Серце міста – так називають квартал, де знаходиться парк Танцюючих Ангелів. А номер триста – це ж може бути і будинок, і один з численних провулків біля парку, або ж навіть вічно припаркована на узбіччі машина. Заждіть… – його очі округлилися, немов йому спала на думку справді геніальна ідея, і він, широко посміхнувшись, продовжив, – адже у Акрополі більше чотирьохсот скульптур і всі вони пронумеровані. І нехай мене затягнуть демони на Дно, якщо у парку не буде ангела під номером триста!

– А голомозий не такий вже й безнадійний, – видихнув Орфей.

Куку справді вдалося справити враження на друзів, і тепер вони здивовано витріщалися на нього. Першою отямилася Іва:

– Ну що, прогуляємося?

– Мені потрібно двадцять хвилин, – оговталася і Софі, поспішивши в спальню.

Прийнявши душ, дівчина наділа зручні джинси та кумедний смугастий светр. Трохи подумавши, вона прочинила двері і обережно визирнула у коридор. Друзі, жваво розмовляючи, юрмилися на сходовому майданчику.

– Патрік, – покликала вона. – Е-е… Можеш мені допомогти? Двері до ванної знову заїло.

Хлопець без зайвих питань зайшов у кімнату, хоча був впевнений, що з дверима все гаразд. Він проводив з Софі майже весь вільний час тож прекрасно був знайомий з функціональним станом її квартири.

– Як гадаєш, варто йти? – запитала вона, затягнувши його в кімнату.

– Повір, якщо ми не підемо, то не зможемо спокійно спати. Тим паче, я не проти прогулятися, перед тим як засісти за не дуже привабливе чтиво про художника-модельєра Лукаса Дагоберта. Чорт, дізнаюся, хто підібрав мені таке альтер-его, особисто подякую, причому двічі і з розвороту.

Софі посміхнулася, подумавши, що біографія її нової особистості напевно ні чим не краща. Та й робота з новим напарником не віщувала нічого доброго. Поплескавши Патріка по плечу, вона підійшла до великої дерев’яної скрині, розташованої в ногах її ліжка. Зазвичай, всі правильні дівчата зберігають у таких милі сукні, тонни косметики і купи листів від прихильників.

Софі ж не була типовою правильною дівчиною, тож вся її скриня була заповнена зброєю. Відкривши важку кришку, вона почала розкладати на підлозі своє спорядження.

– Пообіцяй що будеш обережна з Захарією. Я йому не довіряю, – зовсім тихо сказав Патрік, ставши у неї за спиною, – він щось приховує, або взагалі не той за кого себе видає.

Софі схилилася над скринею, насилу придушивши бажання залізти всередину і закритися тільки б ​​не бачити товариша в цю мить. Слова застрявали в горлі, а голос зрадницьки тремтів. Брехати і недоговорювати найкращому другові, було просто нестерпно.

– Гаразд, якщо і ти пообіцяєш не встрявати в неприємності без мене, – їй, нарешті, вдалося взяти себе в руки. Вона саме закріплювала на спині футляр для катани, щоб можна було заховати зброю під курткою. Патрік хмикнув і взяв пару невеликих мачете.

– Ти забуваєш, хто з нас двох ходяча неприємність, – підморгнув він і обняв дівчину за талію, коли вона підвелася. Софі вткнулася носом у його плече, вдихаючи такий приємний і рідний запах, що нагадував про ліс після літньої зливи.

Пролунав тихий стук у двері, а за ним почувся глузливий голос Орфея:

– Ей! Ви там в пристойному вигляді? Можна увійти?

Патрік відступив від Софі, і, пробурмотів собі під ніс щось схоже на «придурок» і «довипендрюється», відчинив двері. Орфей безцеремонно ввалився в кімнату і, оглянувши арсенал, який лежав перед скриною, скорчив міну, яка більше підходила ображеній п’ятерічній дівчинці:

– Нічого собі! Стільки класних іграшок, а мене навіть не покликали! Бісові егоїсти… От чому я завжди вас не любив!

– Це взаємно, Фея, – посміхнувся Патрік. Прослизнувши повз товариша, він рушив до вхідних дверей. – Покличу решту, а ви тим часом покваптеся.

9. Поклич нас у темряві

Парк Танцюючих Ангелів в Акрополі був улюбленим місцем гостей міста. Юрби туристів, озброєних мапами і обвішаних фотоапаратами, курсували по ньому цілодобово сім днів на тиждень. Пересувні сувенірні крамнички, возики з солодощами, фокусники, клоуни, артисти, які розважали перехожих вогняними шоу – навіть вночі тут було дуже людно.

Патрік зупинився перед центральним входом і озирнувся, виявивши, що непомітно для себе випередив компанію, і тепер вони залишилися далеку позаду. Зате, швидка хода – чудовий спосіб зігрітися, коли увесь час мерзнеш.

Неподалік почувся смішок. Озирнувшись, хлопець помітив двох дівчат, які грайливо посміхалися, спостерігаючи за ним. Підморгнувши їм, він перевів погляд на чудово освітлені алеї парку. Більшість дерев були прикрашені гірляндами з маленьких лампочок, що асоціювалося у нього з наближенням зимових свят.

– Все гаразд? – Софі нечутно опинилася поряд. Від неї віяло жаром, і він ледь втримався від спокуси притягнути її до себе і знову обняти.

– Терпіти не можу це місце, – відповів він, – надто багато крилатих.

– Це усього лише ангели, – Софі стенула плечима, – ти надаєш їм надто великого значення.

Патрік похитав головою.

– Не всі, у кого є крила – ангели.

– Ну, з чого почнемо? – мовив Орфей, смачно наминаючи шоколадний батончик. – Не схоже, що наш детектив знає номерацію скульптур. Ей, Кук! Що робитимемо? Візьмемося за ручки, і ти відведеш нас куди потрібно?

Іва косо зиркнула на товариша.

– Орфей, серйозно, скільки можна жерти? – вона зібрала довге руде волосся у хвіст на потилиці. У відповідь той лише скривив зловтішну гримасу, демонстративно відкусивши ще один шматок.

– Дайте подумати, – Кук потер чоло. – Ми не знаємо, хто прислав повідомлення, і я вважаю, що розділитись було б дурістю. Парк занадто великий, а нам потрібно, щоб ми, в разі чого, швидко знайшли одне одного.

– Це все, звісно, дуже мило, але я не погоджувався на романтичну прогулянку, та ще й зі спогляданням того, як місяць вилискує на твоїй макітрі, – буркнув Орфей, жбурнувши обгортку у смітник.

– Хвилинку. Нам потрібні… Нам потрібні… – втрутився Захарія, озираючись на всі боки, – вони! – хлопець вказав рукою на миловидну дівчину, яка стояла за прилавком фургончика з кавою і палко про щось сперечалась з розлюченою жінкою у брудному фартусі.

– Не зрозумів, – здивувався Патрік, прослідкувавши за його жестом.

– Якщо