BooksUkraine.com » Публіцистика » Наркономіка. Як працює економіка картелів 📚 - Українською

Читати книгу - "Наркономіка. Як працює економіка картелів"

163
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Наркономіка. Як працює економіка картелів" автора Том Вейнрайт. Жанр книги: Публіцистика / Бізнес-книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 67
Перейти на сторінку:
вирішуються із застосуванням насильства, ніж між групами з різною етнічністю. У випадках провалених угод, укладених між людьми однієї раси, 29 % зрештою дійшло до насильства або погроз. А при суперечках між людьми різної етнічності в 53 % випадків сталися сутички.

Можливо, відсутність насильства зумовлена не стільки культурною гармонією, скільки можливістю залякування. Візьмімо колумбійську мережу перемитників, яку нещодавно виявили в Нідерландах. Замість того щоб імпортувати кокаїн, банда займалася непростою проблемою відправлення грубих сум незаконно одержаної готівки назад до Колумбії, не викликаючи підозр у влади. Вона платила перевізникам-аматорам по 3 000 євро кожному за перевезення валіз із 150 000 євро готівкою назад до Боготи. (Контрабанда готівки з Європи значно полегшується завдяки існуванню купюри в 500 євро; банкнота з таким високим номіналом спростила життя злочинцям, які можуть ховати по 20 000 євро в одній пачці сигарет. У деяких європейських країнах їх називають «бен Ладенами»: усі знають, що вони існують, але ніхто, крім злочинців, їх не бачить.) Протягом двох років банда відправила назад щонайменше 42 млн євро, використовуючи колумбійців, яким до гонорару додавали оплачену відпустку.

Цей бізнес наймав лише колумбійців. Жінка, яка очолювала банду, завжди вживала запобіжних заходів і записувала імена й адреси членів сім’ї кур’єрів, щоб, якщо перевізник тікав, помститися його близьким у Колумбії. Звичайно, погрожувати можна будь-чиїй сім’ї – і колумбійській, і інший. Але вдаватися до насильства набагато легше в країні з відносно гіршою поліцією, ніж у Західній Європі. І ще важче обвинувачувати провід банди, що базується по той бік Атлантики. Голландська справа аж ніяк не була унікальною: британська поліція також виявляла випадки викрадення людей у Колумбії, яких звільняли лише після повернення боргу у Великій Британії.

Щось схоже коїться і в наркобізнесі США. Більшу частину американського героїну постачають мексиканські банди (див. розділ 9). За словами посадовців з Управління боротьби з наркотиками, більшою частиною ритейлу займаються мексиканські громадяни, яких за грубі гроші виряджають їхні боси в Мексиці займатися продажем наркотиків на розі вулиць у США. Картелю набагато дорожче відрядити цільовий мексиканський гурт, ніж просто найняти людей на місці, але такий захід має дві мети. По-перше, управління ланкою поширення наркотиків в іншій країні, яка оперує невеликими невідстежуваними коштами, і надання їй великої кількості дорогих наркотиків дуже знаджує чкурнути з усім виторгом. Як і у випадку колумбійських перевізників готівки, мексиканські перемитники придумали запобіжники у вигляді потенційної помсти членам сім’ї, які перебувають у Мексиці. По-друге, використання мексиканців, яких керівництво картелю знає й може тасувати кожні кілька місяців, ускладнює інфільтрацію ланки, на відміну від ситуації з місцевими наймитами.

Тому, на відміну від законного бізнесу, раса і національність відіграють свою роль при найманні, хоча причина пов’язана радше з більшим потенціалом для шантажу, ніж просто з бажанням працювати з людьми своєї національності. Однак є дивний виняток у найманні на основі раси. Як і багато інших картелів, нігерійські перемитники героїну наймають в основному своїх же нігерійців. Але коли йдеться про перемитників героїну з Європи до США, вони роблять виняток. Вони виявили, що білих жінок набагато рідше зупиняють в аеропорту33.

• • •

Реформатори в’язниць віддавна стверджують, що «в’язниця не працює». Це слушно лише частково: для наркокартелів в’язниця працює блискуче. В’язниці надають місце для наймання та навчання нових співробітників, що, як правило, вкрай складно робити злочинним організаціям через обмеження нелегального бізнесу. Від ватагів, як-от Карлос Ледер, до вразливого молодого домініканця, який шукає захисту й роботи, тисячі людей щороку обирають за ґратами кар’єру злочинця. Наскільки помилковим було відправляти дрібних порушників до цих кримінальних університетів, розумів навіть Річард Ніксон, президент США, який першим оголосив війну наркотикам.

– Брати когось, хто трохи покурив [канабісу], і кидати його за ґрати до гурту запеклих злочинців – це абсурд. Має бути інший спосіб, не в’язниця, – сказав він у приватній бесіді, записаній в Овальному кабінеті 1971 року34.

Відколи він це мовив, у США намагалися знайти передусім «інший спосіб, не в’язницю». На час зауваги Ніксона кількість в’язнів у країні становила близько 200 тисяч. Зараз їх 1,6 мільйона. Здебільшого критика цієї політики лунає з позицій захисту прав людини, але так само переконливими є економічні міркування. В’язниця шалено дорога. Кидати підлітка за ґрати коштує дорожче, ніж надіслати його до Ітонського коледжу, приватної школи-інтернату в Англії, в якій вчилися принци Вільям і Гаррі. Особливо дивно, що США, країна з гордою історією обмеженого урядування, настільки беззаперечно щедрі, коли йдеться саме про цю державну службу, на яку вони гатять 80 млрд доларів на рік. Чи справді потрібно замкнути вп’ятеро більше людей на душу населення, ніж Велика Британія, вшестеро більше, ніж Канада, і вдев’ятеро більше, ніж Німеччина?35

Тож зрозуміло, чому слід зменшувати кількість в’язнів. Менш очевидним здається той аргумент, що режим тримання варто пом’якшити. Це суперечить здоровому глузду, який підказує, що гірші в’язниці є дужчим стримувальним фактором від скоєння злочинів. Досвід свідчить, що в’язні відповідають на недобре й небезпечне оточення утворенням злочинних груп, які пропонують захист і привілеї. «Ми не банда, а профспілка», – сказали лондонській Times в’язні Сьюдад-Хуареса в Мексиці36. Як і звичайні робітники, в’язні радше об’єднуються в профспілки, якщо бачать погані умови. Якщо в’язниця безпечніша, у в’язнів зникає потреба в захисті; навчання дає в майбутньому легальний вибір, коли вони зрештою вийдуть на волю. Що менше держава задовольняє основні потреби в’язнів, то більше можливостей у банд заповнити цю прогалину.

Домініканська Республіка показує, як такий підхід може працювати. Колись у країні була величезна кількість в’язнів, яких тримали в жахливих умовах. За старої домініканської системи у половини в’язнів протягом трьох років після звільнення ставався рецидив. А за нової системи – у менш ніж 3 %. Обидві цифри, ймовірно, занижені, що відбиває обмежену здатність країни виявляти й розслідувати злочини. Але відмінність разюча. Організованій злочинності залучати в’язнів до злочинної діяльності набагато простіше за старого, жорсткішого режиму. Кращі в’язниці є для них гіршими центрами зайнятості.

Ускладнення рекрутування для картелів має свої позитиви. Аналіз провальних угод із кокаїном у Європі показує, що коли щось не так, наркоторгівці можуть бути напрочуд вибачливими. Причина не в тому, що вони благодійники, а радше в тому, що їм треба зберегти обмежену мережу наявних контактів. Наймання нових людей або звернення до нових постачальників чи дилерів – це складна, небезпечна робота, і є ризик, що про бізнес довідаються інформатори. Тому спалення мостів з контактними особами – тільки за

1 ... 19 20 21 ... 67
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наркономіка. Як працює економіка картелів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наркономіка. Як працює економіка картелів"