Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

Поки я жила в Хоствозі, я нерідко знаходила час для того, щоб поспостерігати за роботою нашого ветеринара. Він ставився до мене поблажливо. Напевно, вирішив, що графська донька може дозволити собі грати у будь-які ігри. Він навіть дозволяв мені спробувати перев'язувати тварин, оглядати їх та проводити невеликі операції.

Зараз я мала дуже багато теоретичних знань, унікальні атласи та детальні трактати, але не було можливості застосувати знання на практиці. І я почала розмірковувати, як виправити цю ситуацію.

Альба тим часом несподівано присмиріла. Я навіть не відразу зрозуміла, що вона практично перестала пирхати та суперечити мені. Але намагалася не акцентувати на цьому увагу.

Мої покої тепер розташовувалися в лівому крилі через стіну від кімнати Коррадо. Вечір ми провели у музичному залі, я грала на фортепіано. Звуки клавіш привели дитину у захват. І він дозволив мені провести його до кімнати. Тримався на відстані й постійно оглядався на мої ноги, щоб я не підходила і не відставала більше, ніж на визначену ним відстань.

Наступного дня по полудні Альба провела мене до приймального залу. Тут мене чекали двоє охоронців, Назаріо та Бертолдо. Останній лаявся й обурювався, не соромлячись міцних виразів. Побачивши мене, він зніяковів і почав виявляти невдоволення тихіше і цензурніше.

Я пройшла вперед, оглядаючи неохайно одягненого винахідника. І вдивилась у скельця на його носі:

- Це допомагає вам краще бачити, Бертолдо?

- Так, - здивувався чоловік і навіть перестав лаятись. - Мої очі вже старі. І бачити зблизька стало важко. Але я дуже багато читаю, тому мені потрібно було щось вигадати.

- А де ви взяли скло? - Продовжувала допит я, глянувши на Назаріо. Він підібгав губи та проігнорував мій погляд.

- Це не просто скло, - узявся в боки чоловік, явно задоволений моїм інтересом. – Це лінзи. Подібні використовують для виготовлення підзорних труб. Я побачив їх, коли гостював у графстві Чіольто.

- Можу я... спробувати? - Невпевнено скоріше попросила, ніж поцікавилася я. Бертолдо здивувався, але зняв лінзи й простяг мені.

Покрутивши їх у руках, я піднесла виріб до очей і ахнула, похитнувшись. Варта відразу схопилася за мечі. Назаріо притримав мене під лікоть, а я жестом показала, що все гаразд, і знову звернулася до винахідника, що посміювався:

– Все пливе перед очима. В них же неможливо дивитися.

- Лінзи не універсальні. Для кожної людини вони мають підбиратися окремо. І з незвички спочатку все розпливається і стає важко тримати рівновагу.

Я простягла винахід Бруно. Він скептично подивився спочатку на гордого Бертолдо, потім на мене і в останню чергу на лінзи. Потім, висловлюючи крайнє невдоволення, прийняв річ із моїх рук і підніс до очей. Його випередив голос нашого гостя:

- Спробуйте потримати їх перед очима трохи довше. Поморгайте. Розфокусуйте погляд, а потім подивіться на ваші папери.

Притримуючи одне скельце рукою, Назаріо взяв зі столу навмання один із паперів і завмер. Він підніс її до очей, щось розглядаючи. Потім зняв лінзи з очей, примружився, знову вдягнув.

- Гаразд, у цьому є сенс, - похмуро промовив він, повертаючи виріб майстру, а папери на стіл.

- Є сенс? Просто є сенс? Це чудовий винахід! Він допомагає бачити. До того ж, захищає очі від вітру.

- Захищає? - Зацікавилася я. - А чи можна зробити таке для працівників на шахтах?

У Хоствозі було багато копалень і я чула як чоловіки скаржилися на проблеми з очима, в які вічно потрапив пил та дрібне сміття.

- Звичайно, можна, - на хвилину, замислившись, сказав Бертолдо. Його погляд став задумливим. Чоловік дивився в стелю і наче щось креслив правою рукою. - Можна зробити їх більше і більш прилеглими до обличчя. Ось тільки вартість скла...

Я підібгала губи. Так, прості роботяги точно не потягнуть таку суму. А чи захочуть платити ленлорди, якщо люди і так працюють. Яка різниця, що летить їм у вічі?

- А годинник. Що ви можете запропонувати замість сонячного?

- Оооо, - захоплено простяг Бертолдо і в його очах запалився неабиякий вогник азарту. - Леді, якщо ви дасте мені папір і графіт я намалюю для вас один зі своїх найгеніальніших задумів. У Вомон-ле-Тіссен можуть побачити світ найточніший в Ольдовії годинник!

У відповідь на мій жест, чоловікові подали прошене. Він упав перед столом прямо на коліна і почав зосереджено щось креслити, швидко і самозабутньо. Я змушена була визнати, що в такому вигляді прийняти Бертолдо за когось, крім божевільного, було неможливо.

Після аудієнції, у мене ледь думки зібралися в купку. Чоловік із захопленням та ентузіазмом розповідав нам про проєкт механічного годинника. Використав дві дюжини листів, розписуючи кожен етап: як повинні виглядати деталі, як налаштовувати механізм і як керувати годинником.

Мінусом їх виявилося те, що їх доведеться постійно заводити та доглядати. Але за запевненнями майстра це буде найточніший годинник у всьому королівстві. Навіть водяний годинник Мілаїри не зможе змагатися з механізмами Бертолдо.

Я наказала йому підготувати список всього необхідного і подати Назаріо Бруно. Він повинен був забезпечити винахідника проханим, виділити людей та місце для будівництва. Констебль як завжди обдарував мене недоброзичливим поглядом, але вступати в суперечку не став.

На цьому наша бесіда закінчилася і Бертолдо, наче щасливий хлопчик, помчав складати список.