Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
***
Попри сцену, свідком якої я стала, і хвилювання, що передували їй, засинаю як немовля. Внутрішнє відчуття швидкої розв'язки дарує неймовірне полегшення. З душі наче падає важкий тягар. І вранці мені зовсім не важко зобразити наївну простодушність і вдати, що нічогісінько не знаю про грішки нареченого і служниці.
Готієні, як завжди, скромна і тиха. Дивлюсь не це безневинне створіння, й не віриться, що на власні очі бачила, чим вона займалася вночі, і до того ж отримувала щиру насолоду. Тобто лорд Каор її ні до чого не примушував. Інакше я б придумала, як захистити дівчину від зазіхань опікуна.
Тента звично жвава, кмітлива і незворушна. Чи знає вона про пригоди колежанки? А може, змінює її на посту?
Тепер, уважніше стежу за своїми покоївками, і незабаром помічаю, що вони не дуже ладнають. При мені, звичайно, не скандалять, але часом кидають один на одного не зовсім доброзичливі погляди.
Відпускаю Тенту перекусити. Готієні, принісши мій сніданок, залишається в кімнаті. Вона вже встигла поїсти на відміну від подруги.
Вона ж і збирає мене на прогулянку, підбираючи одяг та взуття. Враховуючи помилки попередниці, блондинка віддає перевагу скромному вбранню, явно з моїх особистих запасів, і цікавиться моєю думкою буквально щодо кожної деталі. І хоч це дратує та відволікає. Але краще так, ніж навпаки.
Насправді, якщо не брати до уваги її стосунки з Каором, ця дівчина мене влаштовує. Вона зі шкіри пнеться, щоб мені догодити й сподобається. А після відвертої зневаги це те, що потрібне зраненому самолюбству.
Як тільки в кімнату заходить Тента, я виявляю бажання піти прогулятися. Служниці дріботять за мною, одягнувши однакові темно-коричневі плащі з теплої вовни, підбиті дивним, незнайомим мені хутром. Цікаво, яка тварина дає подібну шубку...
У хутрі я не особливо розбираюсь, шуби у мене зроду не було. І у Вікі теж. Набагато практичніший пуховик. У наших широтах останніми роками сніг буває всього двічі за зиму, і то мокрий, а температура не опускається нижче п'яти градусів морозу. Сенсу немає одягати дороге хутро, яке під мокрим снігом або дощем відразу ж перетвориться на огидні бурульки. Та й доходів таких у нас не було, хоч і не бідували.
Весна вже повністю зігнала сірий сніг, безсоромно відкривши погляду чорну, вологу землю. Навіть той, що зрідка випадав уночі, до ранку не зберігався. Птахи, відчуваючи наближення тепла, цвірінькають і радіють поки що холодному і блідому сонцю.
Але не споглядання природи виганяє мене з покоїв у вогкий весняний ранок. Попри надію на допомогу, я шукаю додаткових можливостей. Цей чаклун може і не отримати мого листа, або відмахнутися, не взявши до уваги крик про допомогу малолітньої доньки друга, або просто не звернути увагу на один з листів у його поштовій скриньці. Навіть елементарна помилка у відправленні, зроблена мною, може перешкодити доставленню послання адресату. До того ж я зовсім не знаю цієї людини. Отже, треба сподіватися насамперед на себе. Якщо Каор наполягатиме ― доведеться тікати. А для цього треба оглянути і сад, і двір, перевірити, наскільки за мною стежать, і як далеко розповсюджується моя свобода.
Навмисно вибираю віддалені куточки саду. Служниці беззаперечно тягнуться слідом і лише зрідка тихо, але емоційно перешіптуються. Як шкода, що каптур накинутий на голову заважає хоч щось уловити з їхньої розмови.
Сад упирається у високий кам'яний паркан, за яким час від часу чуються звуки возів, що проїжджають повз, і іржання коней. Доводиться повернути назад, щоб не викликати підозри. Через якихось пів години, розумію, що сад скрізь оточений такою ж стіною. Через неї перебратися буде складно, тим більше в теплому одязі ― довгому важкому плащі та не менш довгій сукні. Але можливо. Пухкий, шорсткий камінь покритий зручними вм'ятинами та опуклостями, за які можна зручно вчепитися. Єдине, що мене хвилює ― чи вистачить у цього тіла сил, щоб підтягнутися на руках. Я не тішу себе думкою, що буду, як людина-павук дертися по стінах. І тому потрібна елементарна фізична підготовка.
Подумки відзначаю цей варіант, як можливий, але в крайньому разі, і продовжую досліджувати територію.
Моя завзятість приносить свої плоди. Невелика хвіртка майже в самому кутку огорожі настільки добре замаскована, що не одразу її помічаю. Мабуть, цей вхід призначений для слуг та робітників. Зараз вона прикрита, але не замкнена. Хоча великий замок, що висить на дужці засуву, свідчить про те, що на ніч її таки закривають на ключ.
Я не особливо уважно розглядаю вихід, щоб не накликати підозру. Але думки в голові крутяться, як шестерні у годинниковому механізмі. Цікаво, у кого є ключі від неї. У економки, мабуть... Чи зможу я їх стягнути, якщо знадобиться?
Гаразд, про це можна і пізніше подумати. Повертаю до входу в будинок, і сідаю на лавочку. Перша тривала прогулянка дає невелику задишку. А здавалося, що організм сповнений сил і енергії.
Прикриваю повіки, підставляючи сонцю обличчя, вбираю шкірою скупі промені, насолоджуюся несміливим, боязким теплом, яке вони дарують. І сама не помічаю. як мене дедалі більше охоплюють дивні почуття. Ніби по венах розливається рідкий вогонь, ніби я й сама починаю горіти, як небесне світило. І щось клекоче, вирує всередині, набираючись енергією, силою, розростаючись, наче снігова грудка, пущена з гори. Тремтіння охоплює тіло. Впиваюся руками в лаву, відчуваючи, як земля під ногами починає тремтіти, йти хвилями. У повітря здіймаються опале з дерев, неприбране з осені листя, дрібні гілочки й смітинки.
― Леді Касія, ― немов здалеку чую стривожений крик Тенти.
― Почалося? ― злякано шепоче Готієні.
Сильний поштовх з-під землі струшує лаву. Не втримавшись, падаю на бік і скочуюсь на землю.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обраниця чаклуна, Олеся Лис», після закриття браузера.