Читати книгу - "Буфонада, або Більше не самотні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Видавець придумав назву: «От ви взяли й народили дитину».
• • •
Під час нашої оргії, втім, ми з Елізою дали рукопису зовсім інший заголовок і авторство, а саме:
БЕТТІ Й БОББІ БРАУНИ КРИК ДРІМЛЮГИ, ЩО ДОЇТЬ КІЗ
Розділ 26
Після тієї оргії взаємний жах утримував нас на відстані. Наш посередник Норман Мушарі-молодший повідав мені, що Еліза ще більш за мене розчавлена тією оргією.
— Мені мало не довелося знову помістити її до божевільні, — сказав він. — Тільки цього разу не без причини.
• • •
Мачу-Пікчу, столиця давніх інків на верхів’ях Анд у Перу, перетворювалася у той час на рятівну гавань для багатіїв і їхніх нахлібників, осіб, що втікали від соціальних реформ і економічних криз, не лише в Америці, а по всьому світу. Там були навіть китайці нормального розміру, які відмовилися піддавати своїх дітей мініатюризації.
І Еліза перебралася туди до кооперативного помешкання, аби тільки опинитися якомога далі від мене.
• • •
Мушарі прибув до мого будинку розповісти про майбутній переїзд Елізи до Перу, коли пройшов тиждень після тієї оргії. Він визнав, що й у нього самого щось серйозно змістилося в голові, поки він сидів прив’язаний до стільця в їдальні.
— Ви чимраз більше скидалися на монстрів Франкенштейна, — сказав він. — Я був упевнений, що десь в будинку є перемикач, який вами керує. Я навіть здогадався, який то був перемикач. Щойно я розв’язав свої пута, то миттю підбіг до нього і висмикнув з м’ясом.
Так, виходить, це Мушарі вирвав зі стіни термостат.
• • •
Щоб продемонструвати, як він перемінився, Мушарі зізнався, що керувався власними, суто егоїстичними інтересами, визволяючи Елізу.
— Я полював за зиском, — сказав він, — коли розшукував по божевільнях багатих людей, яких там тримали безпідставно, і визволяв їх. Бідних я залишав гнити у темницях.
— Все одно то була корисна послуга, — зауважив я.
— Господи Боже мій, я так не думаю, — відповів він. — Практично кожна психічно здорова людина, яку я витягав з лікарні, майже одразу божеволіла. Раптом я почувся дуже старим. Більше я цим займатися не можу.
Гей-го.
• • •
Потрясіння Мушарі від оргії було таке велике, що він передав ведення всіх Елізиних правових і фінансових справ до рук наших з матір’ю адвокатів.
Він потрапив мені на очі ще раз, двома роками пізніше, коли я закінчив медичний факультет, — до речі, з найгіршими результатами у групі. Він запатентував один свій власний винахід. На бізнес-сторінці «Нью-Йорк таймс» я побачив його фотографію й опис патенту.
У той час всю країну охопила манія танцювати чечітку. Мушарі винайшов набійки, що їх можна було приклеювати до підошов черевиків, а потім знову відклеювати. Людина могла носити ці набійки у пластиковому пакетику в кишені або портмоне, як твердив Мушарі, і чіпляти їх лише коли приходив час бити чечітку.
Розділ 27
Я так більше і не бачив Елізине обличчя після тієї оргії. Голос її я чув лише двічі — раз, коли я закінчив медичний факультет, а вдруге — коли я був президентом Сполучених Штатів Америки, а вона давно, дуже давно — мертвою.
Гей-го.
• • •
Коли мати планувала прийняття на честь мого закінчення медичного факультету в готелі «Ріц» у Бостоні, навпроти парку Паблік Гарденс, ні вона, ні я навіть уявити собі не могли, що Еліза якось про це прочує і приїде аж з Перу.
Моя близнючка ніколи не писала й не телефонувала. Чутки про неї доходили так само непевні, як чутки з Китаю. Вона забагато пила, як подейкували. Вона займалася ґольфом.
• • •
Я чудово проводив час на своєму прийнятті, коли до мене підійшов посильний і сказав, що на мене чекають, причому не у вестибюлі готелю, а надворі, під зоряним небом п’янкої ночі. Еліза була останньою людиною, яка спала б мені на думку.
Я гадав, ідучи слідом за посильним, що то прибув ролс-ройс моєї матері.
Мене ввели в оману улесливі манери й уніформа посильного. Та ще й у голові в мене паморочилося від шампанського. Я без вагань перейшов услід за ним на другий бік Арлінґтон-стріт і ввійшов у зачарований ліс, у Паблік Гарденс.
Це був обман. Посильний зовсім не був посильним.
• • •
Ми заходили чимраз далі в гущавину дерев. І на кожній галявині я очікував побачити наш ролс-ройс.
Натомість він підвів мене до якоїсь статуї. Вона зображувала старомодного лікаря, вбраного так, як я полюбляв одягатися. Він був меланхолійний, але гордий. В обіймах він тримав сплячого юнака.
Як повідав мені напис у місячному сяйві, то був пам’ятник першому застосуванню анестезії у підробці документів у Сполучених Штатах, яка сталася в Бостоні.
• • •
Я почув якесь невиразне дзижчання десь там у місті, ймовірно, над авеню Співдружності. Проте я не впізнав у цьому гуркотінні завислого гелікоптера.
Але тут фальшивий посильний, який насправді був одним з Елізиних слуг-ін-ків, запустив у повітря магнієву сиґнальну ракету.
У цьому неприродному сліпучому світлі все виглядало скульптурним — неживим, взірцевим і дуже важким.
Гелікоптер матеріалізувався просто над нами, сам як алегорія, перетворений на моторошного механічного янгола у спалаху сиґнальної ракети.
У ньому сиділа Еліза з мікрофоном.
• • •
Я б не здивувався, якби вона почала звідти в мене стріляти або жбурнула в мене мішок з екскрементами. Вона подолала всю цю відстань від Перу, щоб доставити половину одного сонета Шекспіра.
— Слухай! — сказала вона. — Слухай! — сказала вона. А потім сказала — Слухай! — ще раз. Спалах тим часом згасав, ракета заплуталася у верхівці дерева. Ось що промовила Еліза мені і всій окрузі:
Як можу я хвалить твої чесноти,
Коли удвох — одна особа ми?
Так наче я хвалю себе, супроти
Звичаїв добрих, визнаних людьми.
Тож будьмо нарізно й любов, нам дану,
Тепер двома іменнями зовім,
Я на віддаленні належну шану
Складатиму ціннотам лиш твоїм[11]
• • •
Склавши руки рупором, я гукнув: «Елізо!» А потім прокричав дещо відважне, те, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буфонада, або Більше не самотні», після закриття браузера.