Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

— Новенька, так?

— Прийшла сьогодні. Та була чудовиськом. Ця начебто нормальна. Добре обслуговує.

Таппенс трохи довше затрималася біля дверей, які обачно потурбувалася не зачиняти, і почула, як він каже:

— Цілком безпечна, сподіваюся?

—Далебі, Борисе, ти надзвичайно підозріливий. Здається, вона кузина портьє або щось таке. Ніхто навіть не уявляє, що я якось пов’язана з нашим... спільним другом, містером Брауном.

— Заради всього святого, Рито. Ті двері не зачинені.

— Ну то зачини їх, — розсміялася жінка.

Таппенс поспішила забратися звідти.

Вона не насмілилася надовго полишати задні приміщення, але прибралась і вимила посуд з блискавичною швидкістю, набутою в шпиталі. Потім тихо вислизнула назад до дверей будуара. Кухарка, уже більш розслаблена, досі поралася на кухні і якщо й помітила її відсутність, то хіба що подумала, що дівчина перестеляє ліжка.

Як шкода! Розмову всередині вели надто тихо, щоб вона могла щось почути. Дівчина не насмілилася заново прочинити двері, хай як обережно. Місіс Вандемеєр сиділа майже навпроти дверей, а Таппенс поважала рисячу спостережливість хазяйки.

Проте вона відчувала, що багато віддала б за те, аби підслухати, що відбувається. Можливо, якщо сталося щось непередбачуване, їй вдасться отримати новини про Томмі. Кілька секунд дівчина відчайдушно розмірковувала, а тоді її обличчя проясніло. Вона хутко рушила коридором до спальні місіс Вандемеєр, де були довгі французькі вікна з виходом на балкон, що тягнувся уздовж усієї квартири. Швидко прослизнувши крізь вікно, Таппенс безшумно прокралася до самих вікон будуара. Як вона й гадала, ті були трохи прочинені, і голоси всередині було добре чути.

Таппенс уважно слухала, але нічого, що можна було б хоч якось пов’язати з Томмі, вони не згадували. Схоже, місіс Вандемеєр і росіянин обговорювали якусь чергову справу, і наприкінці останній гірко вигукнув:

— З твоєю впертою безрозсудністю ти врешті-решт занапастиш нас!

— Ба! — розсміялася жінка. — Скандальна слава потрібного ґатунку — найкращий спосіб розвіяти підозри. Колись ти це усвідомиш — може, швидше, ніж сам гадаєш!

— А Тимчасом ти майже скрізь ходиш із Пілом Еджертоном. Він чи не найвідоміший королівський адвокат в Англії, а його хобі — кримінологія! Це безумство!

— Я знаю, що його красномовство врятувало неназваних людей від шибениці, — спокійно відповіла місіс Вандемеєр. — І що з того? Колись мені самій може знадобитись його допомога. Якщо так, як же пощастить мати такого друга в суді — чи, доречніше сказати, на суді.

Борис встав і заходив уперед-назад. Він дуже хвилювався.

— Ти розумна жінка, Рито, але така дурепа! Послухайся мене й облиш Піла Еджертона.

Місіс Вандемеєр м’яко похитала головою.

— Я так не думаю.

— Ти відмовляєшся? — У голосі росіянина прорізався огидний дзвін.

— Так.

— Тоді, заради всього святого, — гаркнув росіянин, — ми ще побачимо...

Але місіс Вандемеєр теж підвелася на ноги. Її очі палали.

— Ти забуваєш, Борисе, — сказала вона. — Я нікому не підзвітна. Я отримую накази лише від... містера Брауна.

Чоловік розпачливо скинув руки.

— Ти неможлива, — буркнув він. — Неможлива! Уже зараз може бути надто пізно. Кажуть, Піл Еджертон нюхом чує кримінал! Звідки нам знати, чим викликана його цікавість до тебе? Може, у нього вже зародилися підозри. Він здогадується...

Місіс Вандемеєр глузливо дивилася на нього.

— Заспокойся, мій дорогий Борисе. Він нічого не підозрює. За браком звичайної галантності ти, вочевидь, забуваєш, що мене всі вважають красунею. Запевняю тебе, це все, що цікавить Піла Еджертона.

Борис із сумнівом похитав головою.

— Він так вивчав злочини, як ніхто більше в цьому королівстві. А ти гадаєш, що можеш провести його?

Очі місіс Вандемеєр звузилися.

— Якщо він справді такий, як ти кажеш — для мене буде розвагою спробувати!

— Заради всього святого, Рито...

—До того ж, — додала місіс Вандемеєр, — він надзвичайно багатий. А я не з тих, хто зневажає гроші. «Жили війни», ти ж знаєш, Борисе!

— Гроші... гроші! Ось чому з тобою завжди небезпечно, Рито. Гадаю, ти б душу продала за гроші. Гадаю... — Він зробив паузу, а тоді тихим зловісним голосом протягнув: — Іноді я гадаю, що ти продала б... нас!

Місіс Вандемеєр усміхнулась і знизала плечима.

— Якщо й так, то ціна була б величезною, — легко сказала вона. — Таку не до снаги сплатити нікому, окрім мільйонера.

—А! — проревів росіянин. — Бачиш, моя правда.

— Мій любий Борисе, хіба ти жартів не розумієш?

— То був жарт?

— Звісно.

— Тоді, скажу тобі, нічогенькі в тебе уявлення про гумор, моя люба Рито.

Місіс Вандемеєр усміхнулася.

— Не сварімося, Борисе. Натисни на дзвінок. Вип’ємо чогось.

Таппенс кинулася тікати. На мить зупинилася, щоб оглянути себе в довгому дзеркалі місіс Вандемеєр і впевнитись, що з зовнішністю все гаразд. А тоді слухняно пішла на дзвінок.

Підслухана розмова, хоч і цікава тим, що без сумніву доводила співучасть і Рити, і Бориса, проливала дуже мало світла на те, що її непокоїло. Ім’я Джейн Фінн навіть не згадали.

Наступного ранку Альберт коротко повідомив їй, що в канцелярській крамниці для неї нічого немає. Здавалося неймовірним, щоб Томмі, якщо з ним усе гаразд, не надіслав жодної звістки. Наче чиясь холодна рука стиснула її серце... А якщо... Вона хоробро придушила свої страхи. Немає сенсу непокоїтись. Але дівчина вхопилася за шанс, запропонований їй місіс Вандемеєр.

— У який день ти зазвичай буваєш у місті, Пруденс?

— Зазвичай у п’ятницю, мем.

Місіс Вандемеєр підняла брови.

— А сьогодні п’ятниця! Але, гадаю, ти навряд чи захочеш кудись іти, адже ти ходила лише вчора.

— Я думала спитати у вас дозволу, мем.

Місіс Вандемеєр подивилася на неї хвилину, а тоді всміхнулася.

— Якби лише це чув граф Степанов. Учора ввечері він зробив одне припущення щодо тебе.

Її усмішка розтягнулася, як у задоволеної кішки.

— Твоє прохання дуже... типове. Я задоволена. Ти не все розумієш — але сьогодні можеш піти в місто. Мені байдуже, я не вечерятиму вдома.

—Дякую, мем.

Таппенс відчула полегшення, щойно жінка пішла. І знову визнала, що боїться, страшенно боїться цієї красуні з жорстокими очима.

Під час завершального безцільного натирання срібла Таппенс потурбував дзвінок у парадні двері, і вона пішла відчиняти. Цього разу гостем виявився не Віттінґтон і не Борис, а чоловік виразно яскравої зовнішності.

Лише