Читати книгу - "Леді Вольфрам , Анна Стоун"

Рада та Альбрехт разом схилилися над ним. Там були руни. Але ніхто з них не зміг тоді їх прочитати.

- Що тут написано? – вказала пальцем Рада на перший рядок.

- Я не знаю! – схилив голову хлопчик.

- Як це? - здивувалася вона. – Як же нам прочитати?

– Це мене вже не стосується! Спробуйте розшифрувати!

Рада, підібгавши губи, знову подивилася на руни.

- Нічого не зрозуміло! - зітхнула вона.

— Ну, може хтось інший зможе прочитати вам! А поки що, приміряйте, нарешті, обладунки! - сказав хлопчик, вставши на ноги.

Рада подивилася на свій пакунок і почала одягатися. Добре, що вона зараз була не в сукні, а в штанях. Альбрехт, наслідуючи її приклад, став приміряти свій комплект обладунків. Коли через десять хвилин вони нарешті надягли весь комплект, хлопчик підійшов і підняв плащі, що лежали на дні згортків. Раді він подав білий плащ, а Альбрехту – чорний. Це дуже здивувало їх.

– Ось так це має виглядати! – кивнув хлопчик. – Не забудьте слова заклинання!

- Чому обладунки різні? Що це означає? Адже у Морла теж обладунки білі! – обвівши себе критичним поглядом, спитав Альбрехт.

– Білі, та не такакі! Хоча в нього теж не зовсім звичайні обладунки та меч, про який ходять легенди! Вам із ним краще не зустрічатися! Він наділений такою силою, яку навіть чарівні обладунки, які зараз на вас, не зможуть подолати!

- То хто ж ця людина, яка володіє такими здібностями? – злякано глянула на нього Рада.

– Він не людина! – коротко відповів хлопчик. - Людського в ньому стільки ж, скільки й у мені!

– Тоді хто? – очі Ради стали абсолютно круглими.

- Е-е-е. Цього я вам не скажу! Це таємниця! Але якщо ти, Альбрехте, непокоїшся, що на полі бою вас можуть переплутати, то відповім тобі – не можуть! Ваші обладунки зовсім різні! До речі, чому ви нічого не кажете про щити? – здивовано глянув на них хлопчик, вказавши рукою на щити, що лежали на землі.

Рада нахилилася, щоб підняти свій щит. Він був круглий, чорного кольору з білим візерунком. На ньому було зображено ажурний силует дракона, поле з квітами, замок, океан, що розкинувся по обідку. У Альбрехта було все таке саме, але чорне на білому.

 Рада подивилася на нього, а потім на себе. Вона не могла згадати, де бачила схожі поєднання кольорів. Вдалося тільки припустити, що під час бою все це може злитися в одне і ніхто не зможе розрізнити, де він, а де вона. Це, мабуть, і потрібно.

Подивившись на білий завиток на своїй нагрудній пластині, Рада провела по ньому пальцями і перевела погляд на Альбрехта. І раптом виявила на його нагрудній пластині такий самий завиток, який виходив звідти, де закінчувався завиток на її обладунках. Вона не помилилася - це були не двоє різних обладунків, а одні!

- Вивчіть обов'язково заклинання! Воно може врятувати вам життя! – суворо наказав хлопчик. – Вчіться слухати!

Раптом недалеко від них, десь на задньому дворі, пролунали крики, і Рада з Альбрехтом побачили заграву.

- Біжіть! Ви потрібні там! - хлопчик відійшов від них на крок.

Коли вони повернулися, дивного хлопця вже й близько не було. Сад знов поринув у сутінки.

Але дивуватись не було часу.

– Альбрехте, дивись – заграва! Чи не пожежа? – вигукнула Рада. - Ходімо швидше!