Читати книгу - "Американська трагедія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Від цієї звістки вмить зникла вся принадність веселої екскурсії. Правда, слова Мейсона викликали у всіх надзвичайний подив, недовір’я і певне збентеження, але перед ними був прокурор, який вимагав показати йому, де лежать речі Клайда, і запевняв, що, тільки зглянувшись на просьбу Клайда, його не привели сюди, щоб він сам вказав свої речі.
Френк Гаррієт, найпрактичніший з усієї компанії, першим відчув усю силу правди в словах Мейсона і зразу ж привів його в намет Клайда, де Мейсон почав оглядати чемодан і одяг арештованого; тим часом Грент Кренстон і Бегот, знаючи про захоплення Сондри, викликали спочатку Стюарта, потім Бертіну і, нарешті, Сондру, яку відвели далі, щоб без свідків розповісти про подію. Коли Сондра усвідомила значення її, вона зблідла і непритомна впала на руки Грента. Її віднесли в намет, привели до пам'яті, і вона закричала:
— Не вірю жодному слову! Це неправда! Цього не може бути! Бідолашний хлопчик! Клайд! Клайд! Де він? Куди його відвезли?
Але Стюарт і Грент, зовсім не такі емоціональні, порадили їй бути обережнішою і замовкнути. Може, все це правда. А що, коли так? Тоді всі почують про це. А коли неправда, то він швидко доведе, що невинуватий, і його звільнять, правда ж? У всякому разі, не слід піднімати шум.
І тут Сондра й сама замислилась: а що, як усе це можливо… ту дівчину на Біг-Бітерні убив Клайд… його арештували і відвезли… і всі — принаймні вся ця компанія — знають, як вона ним захоплювалась… усе стане відоме батькам, а може, і широкій публіці…
Але ні, Клайд, звичайно, ні в чому не винуватий! Усе це просто помилка. І тут же вона згадала, як уперше почула по телефону у Гаррієтів про потонулу дівчину, і потім — ця страшна блідість Клайда… його хвороба… адже він тоді мало не знепритомнів… Ні, ні! Тільки не це! Але ж він приїхав з Лікурга із запізненням, тільки в п’ятницю. І не писав їй звідти… І знову відчувши весь жах події, вона раптом ще раз знепритомніла. Вона лежала в наметі нерухома і мертвотно бліда, а тим часом Грент і інші, порадившись, вирішили, що найрозумніше зразу ж або хоч принаймні завтра вранці згорнути табір і повернутись у Шейрон.
Трохи згодом Сондра прийшла до пам’яті і з сльозами заявила, що вона зразу ж виїде звідси, що їй нестерпно залишатись у цьому жахливому місці і що вона благає Бертіну та інших не залишати її одну і нікому не говорити про те, як вона знепритомніла і плакала, бо це тільки дасть привід для небажаних балачок. І весь час вона думала, як саме — коли це правда — добути листи, які вона писала
Клайдові. Господи, який жах! А що як вони тепер потраплять до рук поліції або їх надрукують у газетах! Все-таки вона любила його, і вперше за її життя невблаганна, сувора дійсність завдала їй такого жорстокого удару, вдершись в її веселий, легковажний обмежений світ.
Отже, негайно було вирішено, що вона поїде разом з Стюартом, Бертіною і Грентом у гостиницю «Метиську» в східній частині озера, — звідти, як пояснив Бегот, вони зможуть на світанку виїхати в Олбені і далі навкружним шляхом у Шейрон.
Тим часом Мейсон, забравши з собою всі речі Клайда, спішно подався на захід до Рибальської затоки і до Бухти Третьої милі; він тільки один раз спинився в дорозі, щоб провести першу ніч на якійсь фермі, і приїхав на місце пізно ввечері у вівторок. По дорозі він, як і мав намір, допитував Клайда, — головним чином у зв'язку з тим, що серед речей у таборі не знайшлося сірого костюма, — в ньому, показували свідки, Клайд був на Біг-Бітерні.
І Клайд, занепокоєний цим новим ускладненням, почав заперечувати, що на ньому був сірий костюм, запевняючи, нібито й тоді був у тому самому костюмі, який на ньому зараз.
— Але ж він був наскрізь мокрий?
— Так.
— Де ж вам його почистили і випрасували?
— У Шейроні.
— У Шейроні?
— Так, сер.
— Тамтешній кравець?
— Так, сер.
— Який кравець?
На жаль, Клайд не міг пригадати.
— Значить, від Біг-Бітерну до Шейрона ви йшли в зім'ятому і мокрому костюмі?
— Так, сер.
— І, звичайно, ніхто цього не помітив?
— Як я пам'ятаю, ні.
— Ах, як ви пам'ятаєте! Ну, гаразд, ми все це ще з'ясуємо.
І Мейсон прийшов до висновку, що Клайд, безперечно, вбив Роберту — і до того із заздалегідь обдуманим наміром — і що кінець кінцем можна буде змусити його признатись, де він сховав костюм або де віддавав чистити.
Далі — є солом'яний капелюх, який знайшли на озері. Що він може сказати про нього? Заявивши, неначе вітер зірвав його капелюх, Клайд тим самим визнав, що на озері він був у капелюсі, хоч і не обов'язково в тому самому, який знайдено на воді. І тепер Мейсон у присутності свідків настійливо намагався встановити, що Клайдові належав знайдений капелюх і що існує другий, який Клайд носив пізніше.
— Ви казали, що вітер зірвав з вас солом'яний капелюх. Ну, і як, він залишився на воді? Ви тоді не пробували дістати його?
— Ні, сер.
— Треба гадати, у своєму хвилюванні не подумали про це?
— Так, сер.
— Однак на вас був інший солом’яний капелюх, коли ви йшли потім через ліс. Де ж ви його взяли?
І спантеличений Клайд, почуваючи, що потрапив у пастку, на хвилину замовк, злякано міркуючи, чи може бути доведено, що цей другий капелюх, який на ньому зараз, — той самий, в якому він ішов через ліс, і що перший, залишений на воді, було куплено в Утіці. Він вирішив збрехати.
— Але у мене не було другого солом’яного капелюха.
Не звертаючи уваги на ці слова, Мейсон простягнув руку, зняв з Клайда солом’яний капелюх і почав розглядати фабричну марку на підкладці — «Старк і К°, Лікург».
— У цього, я бачу, є підкладка. Куплено в Лікурзі, га?
— Так, сер.
— Коли?
— Ще у червні.
— Ви впевнені, що це не той капелюх, в якому ви йшли через ліс тієї ночі?
— Не той, сер.
— Ну, а де ж був цей?
І знову Клайд замовк, почуваючи, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська трагедія», після закриття браузера.