Читати книгу - "Коли курява спаде"

і його найкращий роман «Опівнічні діти» та Ідріса Шаха (1924–1996) і твір «Мудрість ідіотів». Алай опосередковано згадує його притчу «Змія і павич» (відображення традиційної суфійської доктрини про внутрішнє і зовнішнє споглядання) із «Казки дервішів». Салман Рушді народився в Бомбеї (тепер Мумбай) у мусульманській родині кашмірського походження, освіту отримав в Англії, працював у театрі, потім був журналістом. Мова творів — англійська. Місце народження Ідріса Шаха — Шимла (Індія), його батько — афгано-індієць, мати — шотландка, він багато мандрував з батьком, дипломатом і письменником, виріс в околицях Лондона, мова творів — англійська. Хоча, можливо, Алай притчу про змію і павича, що відходить до вчення шейха Аді, сина Мусафіра — суфійське прізвисько Син мандрівника (1073/1078—1162), міг почути і від батька, оскільки за етнічним походженням він представник народу хуей, чиїм віросповіданням є іслам. Мандри, журналістика, існування на кордоні (мовному, культурному, цивілізаційному) свідчить про спільні точки дотику в творчій спадщині письменників.

Алай багато читав. Його перша прочитана книга — один із романів Ернеста Гемінґвея. А далі з'являються книги Вільяма Фолкнера, Скотта Фіцджеральда, Волта Вітмена, Пабло Неруди. На поезію, за власним визнанням письменника, вплинули Волт Вітмен (1818–1892) і Пабло Неруда (1904–1973), які взагалі постали для нього наставниками. І один, і другий були великими мандрівниками. Волт Вітмен поміняв багато професій: посильний, набірник-укладник, вчитель, журналіст, редактор провінційних газет, мандрівник: пройшов пішки 17 штатів. За плечима Пабло Неруди — Бірма, Синґапур, Індонезія, острів Цейлон (тепер Шрі-Ланка), Франція, Китай, а ще Аргентина, Мексика, Іспанія та Італія. І як наслідок побаченого, у того і другого виникають нові твори. Життя, що як рух, засвоює простір, прокладаючи шлях, властиве і китайським поетам, які мали відношення до провінції Сичуань, як-от Лі Бо (701–762/763), Ду Фу (713–768), Су Дунпо (1037–1101), чия творчість і мандрівний спосіб життя також вплинула на Алая. І цей спосіб накопичення нових вражень з неодмінною появою нових творів, властивий письменникам, яких Алай визначає як своїх наставників, приваблював його.

Не дивно, що й автор-початківець, як і його вчителі-попередники, вирушав мандрувати рідними місцями, відмірявши пішки майже 70 000 кв. км округу Нгава. Алека цікавило те, що можна назвати краєзнавством: історія куточків рідного краю, древня архітектура — фортеці і сторожові башти, що збереглися ще й досі і дивним чином нагадують середньовічну Європу, а ще казання, фольклор, міфи. Він мандрував по примарних руїнах закинутих містечок і поселень. Бачив велетенські дикі волоські горіхи, чув історії про давні руїни. Одне з таких містечок звалося Г'єлпо, тобто Король. Цей король загинув, бо був проклятий людиною, яку він скривдив. Скеля, що впала, зруйнувала замок, король пропав, королівство занепало, землі перетворилися на пустелю. Нові насичені враження шарами накладалися на попередні. Допитливість — характерна риса, що властива дітям, юнакам, молоді, які прагнуть отримати знання. Дитячий шар вражень, отриманих в рідному селі, поповнювався іншими. А серед них відомості про те, як відбувалося відновлення закинутих монастирів, їх реставрація. Під час вчителювання Алеку вдалося спостерігати реставрацію одного з монастирів. Він бачив, як працювали художники, що розписували монастир згідно з канонічними текстами, бачив, що можуть малювати художники у вільний час. І результати такої вільної творчості відрізнялися від зображень, створених за канонами. Усе разом так чи інакше вкладалося у письменника в канву прозових творів.

Роман «Коли спаде курява» побачив світ у 1998 році, а у 2000 році Алай, його автор, отримав премію Мао Дуня, найвищу літературну премію Китаю (присуджується раз на чотири роки). Цей роман перекладений на шістнадцять мов світу, був екранізований. Англійський переклад з'являється 2002 р. під назвою «Червоні маки» («The Red poppies»). Наступні твори письменника продовжують перекладатися англійською мовою, зокрема «Тибетська душа: короткі історії» побачила світ англійською у 2012 році, «Пісня короля Гесара» — 2013 року. Щодо роману «Коли спаде курява», то існує його і тибетський переклад, який належить К'ябчену Дедролу (нар. 1971 р.), сучасному молодому тибетському письменнику, а тепер з'явився й український.

У просторі події роману розгортаються на географічному кордоні між Тибетом і Китаєм (захід провінції Сичуань) — теренах колишнього Г’єлронгу. Постійна складова Г’єлронгу — землетруси, оскільки він розмістився на лінії тектонічного розлому. За легендами, Тибет лежить на велетенській рибі, хвіст якої сягає Східного Тибету разом із Кандіном, голова — Західного Тибету, а Лхаса стоїть на спині. Коли риба пливе, її спина і не поворухнеться, а от від хвоста землетрусів скільки завгодно. У цьому регіоні існували напівнезалежні і від Тибету, і від Китаю дрібні королівства на чолі з правителями — г’єлпо, які в китайському адміністративному розподілі визначалися як туси. Цей титул землевласника введений у Східному Кхамі (нині у складі ТАР і трьох провінцій КНР, у тому числі і Сичуані) адміністрацією Цін (1642–1911), внаслідок чого місцеві князі й вожді племен отримали титул і печатку, зберігаючи свою владу і свій адміністративний апарат. Титул туси був спадковий, але спадкоємця мав затверджувати імператор. І таким стан речей проіснував аж до падіння Цінської імперії. Розповідь про вознесення і падіння родини правителя (г'єлпо — туси) на ім'я Мерці в романі ведеться від несповна розуму безіменного молодшого сина. Головний герой так визначає місце подій: «Ми знаходились під полуденним сонцем, ближче на схід, що дуже важливо. Це визначило, що в нас буде більше контактів з імператором Китаю на сході, аніж з нашим релігійним лідером, Далай-ламою. Географічне розташування вплинуло на рішення нашого політичного союзу». Китай називається країною «чорного одягу», Індія — країною «білого кольору». Просторовий розподіл у романі закріплюється кольоровим, що властивий уявленням прадавніх тибетців: на Сході — Китай чорного кольору, На Півдні — Непал, Кашмір, пізніше Індія білого, на півночі — жовта Центральна Азія, а середина трикутника визначається червоним — кольором «червоноликих», тобто самих тибетців, якому в романі відповідає земля, що квітне червоними маками. Символічне значення кольорового коду властиве розвитку подій роману через подвійність символічних значень білого, червоного та інших кольорів.

Час подій, розгорнутих у романі, також визначений точно. Підставами для такого твердження слугує кілька обставин. Привертає увагу вказаний вік безіменного головного персонажу, що є важливим не тільки для визначення нижнього порогу датування подій, але й для розуміння їх динаміки, їх мотивації. Головний персонаж, який постає ще в образі хроніста своєї родини, бо від його імені