Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Виродки,- коротко вимовив він, але після взявши себе в руки він вимовив,- Я вам буду допомагати чим завгодно, якщо це буде йти на шкоду корпорації,- очевидно, він був дуже злий на корпорацію, що ж, не буду нічого забороняти, мені знадобиться союзник у справі удару у відповідь по корпорації, і чому б це був не лейтенант.
— Поки що ми нічого зробити не можемо,- відповів я йому, але побачивши вираз обличчя Ангора, продовжив,- Але це тільки поки що, ми розробляємо різні плани помсти.
— Спасибі,- відповів Ангор,- Але тепер повернемося до нашої ситуації, що ми зараз будемо робити? - запитав він у мене.
— Зараз збираємося і йдемо виконувати завдання,- усміхнувся я,- Хоча сумніваюся, що за тими координатами є що-небудь,- у цей момент ми відчули сильний удар під ноги і ледве не впали на землю,- А тепер покваптеся, гадаю, наша допомога знадобитися.
— Ви думаєте цей вибух,- почав говорити Ангор, але я його перебив.
— Думаю, що це вибухнула нібито резервна база найманців. І зараз там може знадобитися наша допомога хлопцям, які постраждали від вибуху,- вимовив я, схопившись на ноги.
— Привал закінчено, швидше вагітні мухи, швидше,- закричав Ангор, схопившись на ноги слідом за мною.
— Тірк вирубуй глушилку,- сказав я нашому хакеру.
Одразу на нейромережу прийшло понад десять повідомлень про спроби з'єднання. Чотири з них належали Ліці. Скинувши їй на нейромережу повідомлення про те, що сталося, разом із координатами нашого місцезнаходження, я швидко переглянув інші.
Ще два повідомлення було з адміністрації Шаррна, і шість решті груп, які разом із нами вирушили на штурм. Увімкнувшись у загальний канал, я зміг розчути тільки стогони болю. Я прикрикнув хлопцям і став прискорюватися в бік координат, де знаходилися групи агентів служби безпеки.
Решта груп, судячи з усього, постраждали сильніше за нашу і в них були поранені. Дані, що надійшли через супутник, показували запеклу перестрілку між однією групою агентів служби безпеки і дроїдами в укриттях.
Як шкода, що у нас не було бойових супутників у наявності. Лише кілька пострілів і від дроїдів нічого б не залишилося, але, на жаль, усі бойові супутники були знищені корпорантами. А нові ще банально не прибули до нас у систему.
Завдяки псі прискоренню вже за п'ять хвилин я досяг місця, і мені відразу довелося активувати артефакт захисту. Як виявилося тут йшла справжнісінька війна, причому не проти людей, а проти дроїдів.
Хоч дроїди здебільшого не є гідним супротивником підготовленій людині, але їх тут було кілька сотень. Тож варто було поспішити на допомогу.
Із шістдесяти осіб групи залишилося в живих менше ніж десять, і якщо терміново не втрутитися, то й вони незабаром помруть. Принаймні тільки стільки активних нейромереж уловлює моя нейромережа.
Поки що щит утримував постріли п'ятірки дроїдів без проблем, і мені навіть не доводилося його підживлювати своєю енергією. Тож я насамперед метнувся до них і знищив телекінезом.
Після знищення перших дроїдів на мене звернули увагу й інші та сконцентрували на мені вогонь. Щит одразу став просідати, але підживлення енергією його утримувало на одному рівні. Уже більше не ховаючись я почав знищувати дроїдів за допомогою телекінезу.
У них не було ніякого захисту від цього впливу, а тому мені вдавалося м'яти їх десятками. А після чого запускати кулями з дроїдів у місця, в яких ховалися інші. Через десять хвилин мій щит вичерпав усю енергію, та й у резерві її практично не залишилося, тож довелося терміново шукати укриття.
Благо завали з понівечених дроїдів дозволили швидко сховатися від прямих пострілів дроїдів. Ті, що вижили, отримавши перепочинок, поки дроїди сконцентрували весь вогонь на мені, перегрупувалися і зайшли з тилу дроїдів разом з групою Ангора.
Я тим часом намагався відстрілюватися за допомогою плазмомета і не потрапити під вогонь дроїдів. Мій технологічний щит уже й так просів більш ніж на половину і не хотілося мені бути підстреленим випадковим пострілом.
За кілька секунд почулося з десяток слабких вибухів, практично одразу ослаб вогонь у мій бік. Через нейромережу Ангор передав, що вони використовували ручні гранатомети для знищення дроїдів.
Вискочивши з укриття я активував маскування і побіг до останньої активної вогневої точки, з якої стріляли в хлопців. Завдяки маскуванню дроїди не змогли мене виявити до останнього моменту. Лише за десять метрів від них мене виявили і перевели в мій бік вогонь, але це було надто пізно.
Кинувши гранату в дрідів, я, прискорившись за допомогою пси-енергії, що трохи відновилася, відстрибнув убік. Не сильний вибух поставив крапку в нашому протистоянні з дроїдами. Вставши на ноги, я підійшов до невеликої вирви, в якій лежали дроїди.
Агенти служби безпеки, що вижили, розбіглися в різні боки, щоб перевірити поранених і обстежити на небезпеку навколишню територію. Я тим часом намагався визначити, чи є тут ще хтось крім нас. Але як би я не намагався, але нічого не виявив. Це означало, що або надто добре ховалися, або справді крім нас тут нікого немає.
— А де ж флаєри, які мали прикривати з повітря? -- поставив я запитання Ангору, який підійшов.
— А немає їх тут,- розвів руками лейтенант,- Я зв'язався тут із диспетчерською і виявилося, що їх відкликали за вашим наказом.
— Моєму? -- здивовано вимовив я.
— Як я і думав, ви не відкликали їх,- упевнено промовив Ангор,- Щось мені це не подобається, ідентифікатори нейромережі вельми складно підробити. Занадто рідкісне обладнання для цього потрібне.
— Будемо з цим розбиратися після повернення. А зараз сюди прибуде моя дружина і два медичні боти разом із нею. Флаєри я не хочу використовувати, хіба мало який ще їм прийде наказ від мого імені,- сказав я.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар», після закриття браузера.