Читати книгу - "Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі"

Її голос задзвенів гнівом:

— Що відбувається?! Савва, чому ти б’єш свого молодшого брата?! Ми тебе так не виховували!

Савва з люттю вигукнув:

— Він не заслуговує бути еміром! Звісно, він ваш улюбленець! Після його витівок ви все одно хочете зробити його правителем, а я—вважаю, що я гідний бути еміром! А він порушив закони! Він не достойний бути еміром.

Олена владно кинула йому різкий погляд:

— Савва, досить скаржитися! Я розчарована твоїми вчинками. Ось чому ти не станеш еміром! Ти не поважаєш молодших!

Савва відкрив рота, щоб щось сказати, але Олена перебила його гнівно:

— Я—твоя мати і королева! Моє слово—закон! Забирайся і подумай над своїми вчинками!

Савва кидає Руслану гнівний погляд, грюкнувши дверима, виходить геть.

Принц Савва сидів у саду, вдивляючись у темну зелень дерев, що ледве ворушилися під вечірнім вітром.

Його думки вирували—він злився, але в душі відчував дивне занепокоєння.

Десь за колонами, серед тіні дерев, стояв Діма.

Він чув сварку Савви з Русланом.

Чув, як Савва бив брата.

Чув, як слова його гніву розривали повітря.

Тепер він не міг мовчати.

Діма вийшов із-за колон, його постать вималювалася у сутінках.

Савва помітив його, але нічого не сказав.

Діма повільно зупинився, склавши руки на грудях.

— Нам треба поговорити, брате.

Савва насупився, його пальці здавалися напруженими.

— Якщо ти прийшов захищати Руслана, можеш йти.

Діма тихо зітхнув, його голос був спокійним, але рішучим:

— Я не прийшов його захищати. Я прийшов, бо чув, що ти з ним зробив. І ти зайшов надто далеко, Савва.

Савва відвернувся, його щелепа напружилася.

— Він заслужив це. Він порушив закони. Він… зганьбив родину!

Діма похитав головою, його голос став ще суворішим.

— Ні, Савва. Він намагається знайти свій шлях. А ти обрав побити його, замість зрозуміти.

Савва мовчав, його пальці скривилися в кулак.

— Я не можу його зрозуміти. Я злився. Бо батько все одно підтримує його.

Діма наблизився, його тон зм’якшав.

— Я не прошу тебе погодитися з ним. Я прошу тебе вибачитися. Бо ти його брат, а не ворог.

Савва дивився в землю, його думки бурлили.

Але в душі він знав, що Діма правий.

Він підняв голову, глибоко зітхнув.

— Гаразд. Я поговорю з Русланом.

Поки Вікторія обробляла рану Руслана, королева Олена вирішила поговорити з сином.

Усі інші принци вийшли, залишивши їх наодинці.

— Синку, поговорімо!

В її очах було занепокоєння та любов, але Руслан не міг позбутися своїх думок.

— Мамо, мені потрібно побути на самоті… — тихо промовив він.

Але Олена сіла поруч, обережно поклавши руку йому на плече.

Вікторія, обробляючи його рану, ніжно промовила:

— Вислухай свою матір, брате…Зараз саме той момент, коли тобі не потрібно бути одному.

Руслан важко зітхнув, провівши рукою по волоссю.

Олена порушила мовчання першою:

— Ти маєш слухати cвого батька він поганого не вчить. Я знаю, Руслан, що ти хотів пізнати світ, і я тебе розумію.

Він гірко усміхнувся:

— Я хотів зрозуміти людей… Щоб у майбутньому допомагати їм. Щоб бути еміром Катара не тільки за титулом, а й за сутністю.

Олена взяла його руку у свої теплі долоні та міцно стиснула.

— Ти завжди був особливим, Руслане. Не таким, як твої брати. І знаєш що? У цьому немає нічого поганого. Ти народжений, щоб бути еміром Катара. Але не таким, як хоче твій батько. Ти станеш хорошим правителем. Тим, хто розуміє народ. Той, хто знає їхній біль…

Руслан вдивлявся в далекі мерехтливі вогні міста.

— А що, якщо я не хочу бути еміром?

Олена пильно подивилася на сина.

— А що ти хочеш, Руслане?

Він закрив очі, замислюючись.

Він хотів бути вільним.

Хотів бути з Катею.

Хотів захистити Те Йон.

Але чи міг він відмовитися від усього, що було його долею з народження?

— Я… не знаю, мамо. Але знаю одне—я не дозволю батькові зламати мене.

Олена усміхнулася, ніжно провела рукою по його волоссю.

— Ти—мій син. Ти сильніший, ніж тобі здається.  І знай одне, Руслане…

Він повернувся до неї, очікуючи її слів.

— Що б ти не вирішив, я завжди буду на твоєму боці.

Руслан поглянув у її очі, повні ніжності, і відчув, як щось всередині нього відтаює.

Він більше не був сам.

Його мати була з ним. І сестра теж.

Руслан сидів у своїх кімнатах, його думки були сповнені тривоги, а серце все ще боліло від розмови з батьком.

— Я хотів прривести Катю до палацу, я був готовий зробити її своєю прицнцесою...своєю дружиною...але батько проти.

Королева Олена спокійно спостерігала за сином, її очі світилися розумінням.

— Дай час батькові, Руслане, — м’яко сказала вона— Він жорсткий, але він навчиться приймати твій вибір.

Принцеса Вікторія, яка стояла поруч, стримано усміхнулася:

— Ти знаєш, що я завжди підтримую тебе.  Батько обов’язково прийме Катю.

Руслан тяжко зітхнув, його пальці нервово ковзнули по рукаву халата.

— Але поки що… я не знаю, як з ним говорити.

Олена ніжно взяла його руку, її тон був теплим:

— Ти не сам. Ми з тобою.

Але Руслан переживав не тільки за Катю.

Його думки повернулися до Оскара.

— А що буде з Оскаром?  Батько хоче покарати його.

Олена спокійно похитала головою.

— Все владналося, Руслане.  Оскар не буде покараний.

В цей момент двері тихо відчинилися, і в залу увійшов Оскар.

Руслан з радістю глянув на нього, його очі запалали полегшенням.

Він піднявся, міцно обійняв вірного слугу.

— Я радий тебе бачити, брате.

Оскар усміхнувся, зітхнувши з полегшенням:

— Я теж, Ваше Величності. Я хвилювався за тебе.