Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

– Кузьма... ти просто найкращий домовик з усіх, кого я знаю, – сказавши це, він не покривив душею ані грама, адже більше домовиків не знав жодного. Дух нічого не відповів, але відчувалося, що йому приємно. “Офігіти... домовик – електрик”... – подумав Макс.

Піднявшись на гору, вирішив люк поки що не зачиняти, а піти розтопити лазню, та поки вона буде топитися, провісити кілька ламп унизу, а то лазити там із ліхтариком йому зовсім не сподобалося. З лазнею впорався швидко, поки він там усе готував, уже відчулося тепло від каміння, яке починало нагріватися.

– Ого... Часу-но вже скільки... Із селища приїхав о тринадцятій... а зараз уже пів на п’яту... це в підпіллі цьому три години проходили? Є ще хвилин сорок, поки лазня добре прогріється, – вирішив Макс і знову спустився в підпілля. Усі деталі в нього були з запасом. Розклав дріт, прикріпив патрони під лампи і провів усе це прямо по стелі, благо легко діставав до неї руками. Вимикач встановив біля люка, на стелі, щоб можна було ввімкнути світло, а вже потім спускатися вниз. Коли, нарешті, запустив усе це, внизу все постало в іншому вигляді. Тепер можна було реально оцінити монументальність робіт зі спорудження цього підземелля.

У дальній стіні темнів прохід у глибину пагорба. Щоб пройти туди довелося знову користуватися ліхтариком. Досить довгий, вигнутий коридор не дозволяв світлу дістатися глибоко. Пройшовши ним, Макс потрапив у ще одне велике приміщення. Склепінчаста стеля тут була вже кам’яною, як і підлога. Схоже, що все це – велика печера, неабияк розширена в глибину пагорба. Скрізь була розставлена і розкладена зброя. Промінь ліхтаря, обходячи по колу, вихоплював то підставки з вигнутими мечами, то піки й алебарди, то луки, арбалети, лицарські обладунки й кольчуги... З іншого боку від входу в цей зал стояли аркебузи, мушкети, рушниці, гвинтівки, автомати. О, як... МГ-42... цікавий кулеметик... часів другої світової. Залізяка була як нова, може й була десь іржа, але у світлі ліхтаря її не розгледіти. Поруч з кулеметом лежали ящики з патронами в упаковках. Поправивши коробку, яку він розколупав, щоб зрозуміти, що там таке, Макс іще раз обвів усе це променем ліхтаря і пішов назад. Дуже цікаво... Дуже... сюди теж треба зробити освітлення, і оглянутися краще.

На виході в перший зал його перехопив дух.

– Повелитель... Гість до нас іде...

– Гість? Не друг не ворог, а гість?

– Жінка це... знаєш ти її... Не ворог вона, любов тільки зароджується в ній...

Останню частину фрази Макс не почув, бо у двері боязко постукали.

– Оррі? – відчинивши двері, він побачив її. Дівчина дуже втомилася, сильно замерзла, її одяг не був призначений для такої погоди – до вечора надворі сильно похолодало. Раніше Макс думав, що сукні в цієї четвірки тепліші, але те, що він зараз бачив на Оррі, було радше літнім, ніж навіть осіннім... – Ти що, йшла сюди пішки?

– Повелитель... дозвольте мені увійти... я помилилася... я не боюся ні за свою честь, ні за своє життя... – сказавши це, дівчина звалилася вперед просто йому в руки. Кузьма, що стояв віддалік, тільки хекнув від вражень і за мить розчинився в повітрі.

– От же... дурне дівчисько... – Макс переніс її на своє єдине ложе і почав швидко роздягати. Її тіло здавалося йому крижаним. Як так-то? Енергетика-то в неї сильна. Але запас, видно, слабенький... Виходить, щойно він поїхав як вона пішла за ним і йшла сюди весь цей час. Майже п’ять годин. Якось занадто довго... Заблукала, чи що? Ну так, першу годину по світлому ще, а потім усе в темряві. Могла й до ранку не дійти. Колію він накатав, але через усілякі гілки, палиці та кущі, та ще й у темряві, напевно, легко можна було збитися з дороги і стоячи за п’ять метрів від неї, так і не знайти шляху.

Знявши з дівчини зайвий одяг і залишивши її в натільній сорочці, він м’якими, плавними рухами розминав м’язи на неабияк закляклих руках і ногах. «Знову дивина... не так уже й холодно ще... може, п’ять нижче нуля вночі якщо і є, то й усе... і вітру немає. Звідки такий занепад сил у неї? Зрозуміло було б, аби сніг, хуртовина, двадцять п’ять морозу і всю ніч бродила по заметах... а так... дивно.» Масаж подіяв, тим паче, що Макс додав ще й силу, вливаючи її в енергетику молодої відьмочки. Махнувши рукою на всі пристойності, зняв із неї сорочку і притиснув спиною до себе, намагаючись гріти всім тілом. Одну долоню поклав їй на сонячне сплетіння, трохи нижче від невеличких, але апетитних грудей, другу – на низ живота, трохи відхилився назад, змушуючи її несвідому тушку розпрямитися і відкинутися на нього. Це все в комплексі, нарешті, подіяло – дівчина зітхнула, розслабилася, відкинула голову назад, влаштовуючись затишніше. Ну, нарешті... Тепер зробимо хід конем – поклав її на лавку, взяв тепле покривало і закутав в нього цілком, залишивши тільки щілину для дихання. Скинувши з себе зайве, підхопив не важку ношу і швидким кроком пройшов до лазні. "Ось так... тепер відігрівайся. Первинну енергетику поправили, удару вже не буде... а то з холоду в жар теж не дуже добре... принаймні не в цьому випадку. А так тобі легше буде" – вийшов у передбанник, роздягнувся зовсім, обгорнув талію рушником і пірнув назад в палюче нутро парилки.

Дівчина прийшла до тями досить швидко. Усього хвилин за п’ять. У темряві лазні Макс бачив добре, це тільки в підземеллях під будинком чомусь вийшла осічка. Побачив, що вона розплющила очі і, слабо ворушачи руками, намагається піднятися.

– Спокійно... лежи й не смикайся. Тут усі свої.

– Пане... – Оррі злякано нишпорила руками по полиці, не знайшовши нічого, постаралася прикритися ними.