Читати книгу - "Коли курява спаде"

людину, здатну бачити віщі сни, допомагає предкам тибетцям. Г'єлронг, де розгортаються події роману, вважається одним із місць виникнення оповідей про Гесара. Припускається, що початок його складання припадає на VII–IX ст., а час формування — на XII–XV ст. Це, мабуть, найбільший епос у світі. За китайськими твердженнями, «Гесаріада» містить 700 томів і більша за «Іліаду», «Рамаяну» і «Махабхарату». За різними версіями епосу, існують різні варіанти появи героя на землі. Гесар є перша людина, яка спустилася з неба, точніше, вилупилася з небесного «космічного яйця», або він з'являється на землі у вигляді великого білого птаха. Таким чином, в епосі відбивається добуддійська, бонська традиція, яка присутня в романі. Його земним батьком може бути гірський дух, який приймає вигляд жовтої людини чи білобородої людини в білому одязі, залежно від місця побутування епосу — персонаж присутній у тексті: «І от серед наших предків був чоловік, який побачив віщий сон. У цьому сні йому явився срібнобородий старець, який наказав нашим людям наступного дня виготовити зброю з білого кварцу». Ще за однією з версій епосу небесний володар посилає Гесара на землю навести лад в країні Лінг. Гесар відроджується в країні, у князівській родині бридкою, шмаркатою дитиною — міченим, але якій властиві чудесні здібності. Набравши свого справжнього вигляду, він отримує перемогу під час змагань і кінських перегонів і здобуває дружину — красуню Другмо. Гесар набуває свого справжнього вигляду: він правитель, покровитель воїнів, захисник скривджених. Перший подвиг, здійснений ним, — перемога над демоном півночі, а ще іноді його називають і правителем півночі.

Структурно і за окремими деталями роману властива схожість із «Гесаріадою» — епосом про короля Гесара, що є складовою тибетської духовної спадщини. Ім'я Гесара на сторінках роману Алая зустрічається тільки один раз, але в знаменний час, в розмові двох ченців — лами-цілителя при дворі туси і лами-перевтіленця — живого Будди, із сусіднього із фортецею туси монастиря, в день землетрусу: «…я насамперед думаю про чорноголових тибетців, дітей та онуків Гесара». Проте образ епічного героя майже в усіх його іпостасях відчувається в романі, в діях головного героя. Визначені просторові вектори. Центр — фортеця туси, що розташована на найвищій горі в долині й оточена землями чотирьох інших туси. Молодший син ходить з центру — фортеці на горі, до якої спрямовано вісім шляхів, хочеться вжити буддійський термін «мандала», але це й так зрозуміло. Проте за цим стоїть ще й культ гір і гірських божеств, властивий народній релігії Тибету. Гора — космічний центр прийому майбутнього правителя, на гору сходять міфологічні правителі Тибету. Молодший син може стати г'єлпо — королем, якщо спиратися на генеалогічні міфи про тибетських правителів, яким стає Гесар. Він вправний воїн, як і головний персонаж епосу, — блискуче володіє зброєю. А ще податель добра — годує голодних. Будівничий — засвоює нову територію — це північ. Преображається, хоча і не повністю: «Другий панич родини Мерці був би цілком гарним парубком, якби в нього з головою не було проблем. Я мав чорне й блискуче волосся, що злегка завивалося, широке й висока чало, рішучий і високий ніс; було б, звісно, краще, якби очі в мене були більш ясними, а не такими, як у сновиди. Але навіть і так я був задоволений своїм виглядом». Південь — перший напрямок руху безіменного дурня. Рух як ознака поступового зміну стану як його внутрішнього, бо він усвідомлює, що йому властиве те, чого позбавлені розумні, так і зовнішнього — зміни в сприйнятті його оточенням: батьком, матір'ю, старшим братом, слугами, а також тими — прийшлими ззовні. Тож і невипадкова опосередкована згадка про «змію і павича» — відображення традиційної суфійської доктрини про внутрішнє і зовнішнє споглядання. Північ — наступний напрямок, на якому молодший син туси здобуває перемогу і красуню дружину й отримує реальну можливість самому стати туси, чого від нього очікували всі — і родичі, і підлеглі, але безіменний, несповна розуму герой алаївського роману того не усвідомив. Його право на владу підтверджує чудо — заговорив монах, якого позбавили язика. Хоча це викликає й інші аналогії. Монах, який зайняв посаду літописця при туси Мерці, із часом дає визначення того, що є історія: «А ти знаєш, що таке історія? Історія повідомляє людям, що правильно, а що — ні. От що таке історія!», а відтак його друге позбавлення язика викликає шар асоціацій з історією, що не має мови.

Представлений в романі і фольклор, пісні, оповіді, обряди, літературні тексти, що постали складовою народної культури. І серед них ті, що створені під впливом літературної традиції, зокрема, так званих «Любовних пісень», або точніше — «Життєпис Ценгн'єна Г'єцхо, складений з віршованих уривків», що створені в стилі шей — народних пісень. Йдеться про Ценгн'єна Г'єцхо, Далай-ламу 6-го (1683–1706), чия постать не вписується в традиційні уявлення про правителя теократичної держави і певним чином не відповідає якостям духовного наставника. Така двоїстість відбилася в ставленні до нього як у дослідників його творчості, так і послідовників буддійського віровчення. Для одних Ценгн'єн Г'єцхо — в першу чергу поет, майже такий як Міларепа (1052–1135), і його збірку пісень можна вважати викладом у поетичній формі власної біографії. Для інших — він великий знавець тантризму, і пісні в такому контексті розглядаються іноді як свідоцтва езотеричної практики, візуалізацій тантрика, таємних ритуалів тощо. Проте Алай наводить текст народної любовної пісні: «Не турбуйте їх — // Ні ту красуню, // Ні грішника-ченця…», що є далеким відгомоном образу духовного пастиря з нестандартною поведінкою (недотримання чернечих обітниць, пияцтво, надання переваги світському способу життя тощо) і його творчого спадку, що так легко ввійшов у народну поетичну творчість.

Образ недоумкуватого молодшого сина з роману вписується не тільки в світову літературну традицію створення образів божевільних героїв, але в першу чергу в тибетську як сакральну, зокрема образ Міларепи, так і фольклорну, особливо образи Друкпа Кунлегпа, Аку Тонпа. У літературі божественне божевілля відбивається в аскетизмі. Йдеться, зокрема, про відлюдництво, Незвичний зовнішній вигляд, наприклад, повна нагота чи оголений «корінь життя» або «скіпетр страсті», бо, за словами Міларепи, він «вийшов з лона матері абсолютно голим», а коли прийде смерть і він покине тіло, то і «залишиться зовсім неприкритим». Такий вигляд може супроводжуватися провокативними діями в раблезіанському стилі, несумісними з традиційним уявленням про святість. Цей напрямок надзвичайно яскраво представлено у творчому спадку