Читати книгу - "Лабіринт"

— Тобто був перекинчиком? — збентежено спитала Еліс.

— Ні, він... — зітхаючи промовив Беяр, — ні, Гільєм Дюма ніколи не зраджував віконта Тренкавеля. Він був не надто розумним, але, безперечно, не зрадником. Оріана просто використала його. Його також посадили до в’язниці, як віконта Тренкавеля, тоді, коли Каркассона зазнала поразки. Утім, на відміну від віконта, Гільєм зміг утекти. — Одрік знову дуже глибоко зітхнув, неначе йому це дуже боліло. — Ґільєм не був зрадливцем.

— Одначе Алаїс уважала його таким, — похмуро сказала Еліс.

— Гільєм сам був ковалем свого нещастя.

— Так, знаю, але навіть... жити з цим жалем і знати, що Алаїс має тебе за такого самого лиходія, як...

— Гільєм не заслуговує на співчуття, — різко обірвав її Беяр, — він зрадив їхні весільні обітниці, він принизив дружину. Проте навіть і тоді вона... — Одрік запнувся. — Пробач, іноді важко бути об’єктивним.

Чому це його так засмучує?

— Він ніколи не намагався її побачити?

— Він кохав Алаїс, — просто відповів Одрік. — Тому не ризикував, щоб не навести французів на її слід.

— А вона також не намагалася побачитись із ним?

Беяр тільки мовчки похитав головою й тихо запитав:

— А що б ви зробили на її місці?

Еліс хвильку подумала.

— Не знаю, та якщо вона кохала чоловіка попри все, що він вчинив...

— Новини про Гільємову звитягу час від часу досягали їхнього села. Алаїс ніколи не говорила про це, але вона пишалася тим, якою гарною людиною став її чоловік.

Еліс нетерпляче совалася на стільці. Одрік, здавалося, відчув її нетерпіння і почав розповідати жвавіше.

— П’ять років по тому, як Саже повернувся до села, — вів далі Беяр, — на землях запанував непевний мир. Він, Алаїс та Хариф жили досить добре. Інші люди з Каркассони також оселилися в горах. Колишня служниця Алаїс Ріксанда теж мешкала в їхньому селі. Вони жили просто, але добре, — Беяр помовчав і додав:

— 1229 року все змінилося. На французький трон сів новий король Людовік. Він був релігійним фанатиком, люто ненавидів єресь. Попри роки гніту й гоніння на Півдні, секта катарів за своєю владою та могутністю усе ще конкурувала з католицькою церквою. П’ять катарських єпархій у Толозі, Альбі, Каркассоні, Ажані, Разесі були впливовішими, і в багатьох місцях їх шанували дужче, ніж католиків.

Спочатку це ніяк не впливало на Алаїс та Саже. Вони здебільше жили, як і раніше. Взимку Саже поїхав до Іспанії, щоб заробити трохи грошей і дістати зброю для Руху опору. Алаїс залишилася вдома. Вона була вправною наїзницею, гарно володіла луком і мечем. Вона проявляла неабияку сміливість, передаючи повідомлення зверхникам Руху опору в Ар’єжі та по всьому Сабартському хребту. Вона надавала катарським священикам притулок, захист та інформацію, де й коли проходитимуть служби. Достойники катарів переважно були мандрівними проповідниками, які жили за рахунок власної праці: розчісування шерсті, мотання ниток, а також випікання хліба. Вони зазвичай подорожували удвох — більш досвідчений учитель зі своїм учнем. Зазвичай, це були двоє чоловіків, але іноді і двоє жінок. — Одрік посміхнувся. — Колись такі обов’язки виконувала в Каркассоні Есклармонд, її подруга та навчителька.

Відлучення від церкви, привілеї хрестоносцям, нові походи з метою викорінити єресь, як це тоді називалося, могли б тривати ще довго, якби не вибори нового Папи. Папа Григорій IX не був налаштований чекати довше. 1233 року він узяв керування Святою інквізицією у свої руки. Тепер її завданням було знаходити та знищувати єретиків за будь-яких умов і в будь-який спосіб. Він обрав домініканців — чорних монахів — як своїх агентів.

— А я гадала, інквізиція виникла в Іспанії. Ми завше чуємо про неї в такому контексті.

— Звичайнісінька помилка, — відповів Беяр. — Ні, інквізиція вникла тільки для того, щоб знищити й викорінити катарів. У цей час почався справжній терор. Інквізитори подорожували від міста до міста, як їм заманеться, звинувачуючи, доносячи та виносячи вироки. Шпигуни були повсюди. Постійно проводилися ексгумації — тіла, які раніше були поховані у Святій землі, тепер можна було викопати, визнати єретиками й спалити. Порівнюючи зізнання і напівзізнання, інквізитори почали простежувати рух катаризму — від селищ до містечок і великих міст. Південні терени потопали в жорстокому напливі узаконених убивств. Хороших, чесних людей засуджували до страти. Сусід від страху доносив на сусіда. Кожне більш-менш вагоме місто від Толози до Каркассони мало свій інквізиційний суд. Звинувачених інквізитори передавали владі для ув’язнення, катувань і страти. Самі ж інквізитори не бруднили рук. Кілька чоловік було визнано невинними.