Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Хто ти такий, щоб так звертатися до капітана? – вамп усе не вгамовувався, але погляд його командира заморожував не гірше заклинання.

– Так. Підтвердила, – відповіла вона Максу, переставши тиснути на підлеглого.

– Значить, тепер ви – офіційна особа. Прикро. Краще б ви прийшли на хвилину раніше. Хоча, щось мені здається, що ви все чули і зовсім не поспішали.

– Це вам здається, пане, – з легкою усмішкою, але дуже ввічливим тоном відповіла герцогиня.

– Ну так, ну так... – Макс озирнувся – навколо них зібралося вісім осіб. Навіть жінка була. Одні напівприховані, але глумливі усмішки. Щойно він переводив погляд на когось конкретно – обличчя того набувало навмисно улесливого виразу. А той хлопець кудись подівся. Макс сумно зітхнув.

– Дуже шкода, герцогине... я думав, що обов'язок для вас усе ж таки вищий за все інше. Вгамуйте своїх людей, поки не пізно.

– Не можу, пане... мені нема в чому їм дорікнути. Вони займаються за розпорядком, ви ж самі казали... – вона дивилася на нього так само, як і всі інші, – ми повинні тренуватися постійно.

– У такому разі, ви досягли успіху. І тепер, усе що станеться – це ваша заслуга, – герцогиня лише зневажливо фиркнула.

Він набув не менш царственої постави, ніж вона. Оглянув присутніх не менш крижаним поглядом, під яким усмішки та ухмилки разом стихали.

– Я, принц Максимус, якщо хто не знає, – дивлячись кудись у далечінь, тихо, абсолютно без пафосу, почав він, – визнаний спадкоємець Імперії Зартак. Темний принц, якщо вам буде завгодно, – над його розкритою долонею, зверненою тильною стороною догори, утворилася темна хмарка, притягуючи до себе абсолютно усі погляди, вона цікаво жила своїм життям – пульсувала, ущільнюючись або розростаючись до розміру апельсина, крутилася, завмирала, розповзаючись вугільно-чорним туманом, і стягувалася назад, у невелику рухому кульку. Усередині неї не було нічого. Сама порожнеча. Не було навіть відчуття, що ця штука має об'єм – просто чорна дірка невідомо куди. Безформна, туманна дірка. Абсолютно чорна. Дівчина-вампір здавлено охнула, а герцогиня кліпнула кілька разів, усвідомлюючи, що жарт перестав бути жартом. Завили поглиначі магії – розставлені в різних точках, вони мали перекривати всю територію навколо резиденції, захищаючи її від сильних сплесків сили. Несса ошелешено дивилася на живу димчасту кульку, а до них уже бігло ще десятка зо два вампірів, лорд Гор і леді Мітар теж поспішали, але вони були ще далеко і не такі швидкі. Поруч зацвірінькав Пух, а за мить усе навколо заволокло бурим туманом.

– Пані капітан, – Макс перевів погляд на Нессу, граючи шматочком чорного туману, – той, як живий, стрічкою обвивався навколо пальців, збирався в грудочку і знову слідував за рухами пальців і руки Макса, – ця людина – зрадник, – він впритул глянув на вояка, рушив рукою, і любителя розборок, що вже, втім, цілком мирно стояв поруч з іншими, скрутило, затягуючи лікті за спину так, що він уже ледве дихав, підняло над землею, де він і завис без руху. Уся його сила, навіть помножена вливанням з каменю крові, не могла йому допомогти. Ноги його сіпалися, у марних спробах знайти опору для тіла, обличчя сильно почервоніло, він хрипів, намагаючись дихати. Решту вампірів просто затисло, не дозволяючи рухатися. Але, бачачи, що вони й не прагнуть, Макс їх відпустив, але не перестав контролювати.

– Поясніть, ваша високосте, – леді Несса зараз дуже нагадувала йому ще одну леді із Землі. Усю наскрізь сталеву. Тільки та викинула це сміття зі своєї голови, щойно життя повернулося іншим боком – коханою людиною і дитиною. Ця ж, незважаючи ні на що, продовжувала гнути своє.

– Усе дуже просто. Пух, не чіпай нікого. – очі, виблискуючи червоними бризками, висіли в товщі туману й гіпнотизували групу вампірів, що завмерли на кордоні зі звичайним повітрям, не в силах його здолати – тут усе-таки нема ворогів, тільки дурні. Вітаю, герцогиня – ви просто дурепа. На жаль. – він змінив тон на офіційний, бачачи, що вампірша, незважаючи на обставини, закипає. – Пояснюю – Леді, ось цей воїн дуже хоче повоювати просто зараз, йому дуже хочеться прибити мене в ім'я захисту своїх інтересів у якоїсь дами. Заради цього він мене образив. Але суть не в цьому. Я двічі сказав йому, що він може це зробити, але трохи пізніше – сьогодні не час, але він категорично наполягає. Із цього я роблю висновок – він або дурень, тоді що він робить у вашій команді і біля принцеси? Це ж ви прийняли його до себе. Або зрадник, який спеціально підлаштовує ситуацію так, щоб на церемонії заручин і всьому, що з нею пов'язано, був відсутній один із важливих учасників. А це пряма загроза безпеці її високості. ВИ, – він зробив наголос, – розумієте це? Цікаво, хто його на це напоумив? Можливо, потрібно провести слідство... І знову-таки це – ваша заслуга. Виберіть щось одне. Я навіть починаю сумніватися в правильності своєї пропозиції вам. Не минуло й дня, як ви особисто, своїми діями ставите під загрозу життя особи, яку захищаєте.

Несса стояла, не знаючи, що сказати, переводячи погляд з одного свого підлеглого на іншого, всі вони один за одним опускали очі. Її обличчя з блідого стало трохи рожевим. Макс був безжальним. – А що ви хотіли? До речі, досить підлий метод – нацькувати на невдалого коханця підлеглих, – ледь ворушачи губами сказав він їй. – Ви, на відміну від них, знали хто я. Вирішили, що це дрібниця? Ось воно як, леді... Ду́рні оточують нас скрізь. Ну що, панове... – подивився на вампірів, що стояли поруч, – Пух, усупереч його проханню, блокаду не зняв, і всі інші перебували доволі далеко і не могли нічого ні чути, ні ясно бачити, – що ви обираєте – повісити його за зраду? Або за образу моєї високості, щоб ніхто не дізнався, що ваша командир не вміє підбирати собі людей і серед вас таки є дурні? – жест рукою і вампір, що висів, упав на пісок, – і зауважте – не я це все придумав. Але іншого виходу вже немає.