Читати книгу - "Невідома планета 2, Олександр Кваченко"

Вона мала великий запас псі енергії та могла його економна використовувати у великих кількостях шляхом використання псі кристалів. Також Оллі розповідала, що цей параметр можна розвивати, і він не так сильно залежав від природних здібностей, як швидкість відновлення та поповнення його псі енергією. І це призвело мене до іншого поміченого мною факту. У дівчини був браслет із псі кристалом та кулон. З них псі енергія поповнювалася у дівчини після використання запасів зі структури тіла.

І саме в одягненому на її шию кулоні була якась незрозуміла щільна внутрішня підструктура. Вона складалася з величезного переплетення вузлів та різних ниток, зібраних усередині кулона в окрему і трохи дивну кульку. Вона була розташована прямо в центрі кристалічної структури вробленого в прикрасу кристала і замикала на себе велику кількість псі ниток.

Я потім перевірив, подібні сплетіння, були й в псі кристалах, так й в артефактах, і вони були різними. Мабуть, це і є структура псі енергії, про які я раніше тільки здогадувався за непрямими ознаками. Отже, орієнтуючись саме на цей постулат, я визначив, що далеко не всі аграфи мають власне внутрішнє джерело. Точніше навіть не так. Його за весь час я бачив тільки в Оллі, розташованому всередині тіла. Крім того, у трьох провожатих були маленькі джерела і псі кристали на поясі, якими вони могли користуватися.

На ці параметри я дивився і надалі.

На додаток я став бачити ауру, що оточує живі предмети, чого раніше до зустрічі з аграфами за мною не спостерігалося. Зараз кожен, хто володів хоч краплею псі здібностей, визначався мною як якийсь носій додаткового зовнішнього слабо видимого шару. Всі окрім кіборга, той ніяк не визначався, залізяка. Порожнеча в псі енергії, ніби він її ще й поглинає чи відштовхує.

І що дивно, це поле було в деяких моїх артефактах. Наприклад, у ножа, клинка та каменю того, що я знайшов у бандитів. Але поки що це лише теорія, виведена мною зі спостереження. Реально я поки що вчив базу, тому просто вважав це моїм припущенням, намагаючись просто використати це як додаткову інформацію про енергію. Це була та теорія, яку я вивів за кілька днів перебування в цьому поселені.

Раптом пролунало попередження від аграфів, до нас завітали гості.

— Що трапилося Тех? - запитав я по зв'язку.

— Павуки напали на аграфів, які чергували по периметру поселення.

— Звідки вони тут взялися, як це можливо?

— Ще і як можливо. Тваринами, на відміну від людей, рухають інстинкти. Павук може зловити за добу близько 5-7 істот, і його популяція поширена по всіх аномальних світах, одразу він усю здобич з'їсти не зможе, тому робить запаси в різних місцях кочуючи, інакше вони не живуть такою кількістю. Аграфи відступають у наш бік, я висуваюся на прикриття.

— Добре я візьму на себе ліву вулицю. - сказав я, витягуючи зброю і сортуючи боєприпаси.

— Прийнято. Якщо тварюк буде багато, наша справа погана, потрібно думати куди відступати. - відповів Тех, а я зайняв зручне місце і приготувався до зустрічі.

Спочатку з'явилися кілька аграфів, що бігли, вимазаних павутиною. Потім за ними з'явилися дрібні павуки, розміром із собаку. Поруч зі мною стала Оллі. А з кіборгом став Веон.

Поділившись зброєю та розподілившись на двійки, ми зовсім навіть непогано відбивали атаки павуків. Не можна сказати, що легко було, адже павуки були зовсім не маленькі, деякі з них були й більші за собаку. Найслабших я вибивав з голкомета, вони хоч і не несли прямої загрози, але у великій кількості могли наробити непоправних справ. Інша річ - великі, швидкі, спритні, з псі атаками та міцнішим павутинням, яким павук вистрілював і плутав здобич, підтягуючи потім її до рота і знерухомлював.

У моєї напарниці добре виходило відбиватися від псі атак великих, а дрібних вона знерухомлювала псі. Таких, у нападі на нас, брало участь утричі більше, ніж великих, але останні чомусь вибрали собі тільки нас з Оллі, ігноруючи інших членів її загону. Мабуть, вони вважали нас двох більш небезпечними, або й павуки відчувають псі кристали. Вони, звісно ж, потрапляли в ціль павутиною, тобто в мене, ось тільки я перед собою держав кілька дерев і міняв постійно позицію в руїнах. Через деякий час все навколо вже було в налиплої білястої субстанції, і купах підстрелених мною та Оллі павуків. Тех із Веонаном встигали й фланги нам прикривати, і добивати залишки.

— Фух, здається, відбилися, - опустив зброю Веон і витер з обличчя піт, коли перша хвиля закінчилася.

— Поки що так, але я думаю, що це тільки частина, треба йти, розвідник фіксує ще кілька сотень на підході, - Тех відкинув ногою від себе павукову тушу, що конвульсивно смикалася.

На пів години нам дали спокій, ми відійшли та зайняли іншу позицію, вже за площею, а потім все повторилося. Билися з ними довго, всі аграфи до кінця цієї бійні отримали поранення. На їхнє щастя, рани виявилися легкими та не отруєними, ще одну таку хвилю ми не витримаємо, у мене вже закінчувалися голки.

— Цікаво скільки їх ще на нас може напасти? - сказав Веон, присівши на великий і плоский камінь на наступній точці оборони, поки не було павуків.

— Зараз перевіримо. - відповів я.

Розвідник кіборга полетів на перевірку. Ми встигли перев'язати всіх, як відгукнувся Тех.

— Йдуть великі істоти, час відходити, з цією хвилею ми без втрат не впораємося.

— Куди? - запитав я аграфов.

— Тут є ще одні руїни в пагорбах, але не великі, більше схожі на зруйновану фортецю. - відгукнулася Оллі - Скоро почне темніти, маємо встигнути до заходу сонця.

— Далеко? - запитав кіборг.

— Близько двох, або трьох годин бігу. - ми з ним переглянулися, і він ледь помітно кивнув.

— Висуваємося.