Читати книгу - "Доки смерть не розлучить нас... Назавжди?, Степан Дідик"

Зі слідчим Сергій зіштовхнувся на виході з цвинтаря. Приходив покласти квіти на могилу Каті з нагоди пів року гибелі.

– О, Сергій Олександрович. Доброго дня. Приходили пом’янути?

– Доброго, – Сергій намагався пригадати ім’я слідчого, що розпочинав вести справу гибелі Каті та не міг. – Так. Пом’янув.

Спочатку Сергій подумав, що ця зустріч випадкова, і вже хотів йти далі, коли слідчий додав:

– А я саме думав про вас. Як ви, взагалі?

– Нормально, наче.

– Як рухається справа? Бо я взагалі не в курсі, що там відтоді, як справу передали на область.

Слідчий взяв Сергія під лікоть і відвів в сторінку, щоб не заважати відвідувачам.

Сергію не хотілось про це розмовляти. З того моменту, як справою зайнялись в обласному відділку, кожне відвідування перетворилось для нього на тягучий допит, після якого не було сил, боліла голова. Співробітник з тонкими й презирливо спущеними донизу губами, був грубий, всім своїм виглядом давав зрозуміти, що в нього й так бракує часу, а тут ця битовуха, не варта увага. На словах нічого осудливого й не казав, але відчувалось звинувачення в рухах, у виразі обличчя, у кривлянні губ-ниточок.

Сергій прямо чув «Якби твоя дружина сиділа вдома ночами, було б все нормально. Що ти за мужик, що свою жінку виганяєш серед ночі на вулицю?». Можливо він і накручував, але щось схоже розповідала і Василина. Вона теж відчувала до себе претензії.

На останній зустрічі, цей тонкоротий співробітник, взагалі натякнув на аморальність зв’язку між потерпілими. Як він дізнався про стосунки між ним - Сергієм і Василиною? Нащо йому це потрібно?

– Схоже вони хочуть, щоб я, щоб ми забрали заяви.

– Не може бути. В сенсі це процесуально неможливо. Схоже ви щось не так зрозуміло.

– Прямо вони не кажуть. Я в юридичних тонкощах не знавець. Але видно, що ми, потерпілі, їм лиш заважаємо перекваліфікувати все в нещасний випадок.

– Який нещасний? Водійка обдовбана була, швидкість зашкалювала, Який нещасний, вони взагалі придурки?

– Ну медики кажуть, що той кодеїн, що був в організмі водійки, міг теоретично потрапити з ліками проти кашлю. А раз не була визначена кількість цього кодеїна, то тепер однозначно стверджувати, що то був саме наркотик неможливо.

Сергій відчув, що його слова лунають наче адвокатський виступ, тому пояснив:

– Це мені так у відділку розповіли. А ще розповіли, що відеорегістратор зафіксував людину, яка перебігала дорогу. Тому водійка уникаючи наїзду вивернула руля, от машину і понесло.

– Що за фуфло? – кадик слідчого швидко забігав вгору вниз. – Які ліки? Знаю чим вони лікуються, що потім літають містом. Ліки, ага. Такі ліки тільки в спеціальних аптеках, за які строк дають.

Люди, що проходили почали обертатись на голос, але слідчий не помічав, що привертає до себе зайву увагу.

– А запис, – продовжував він, – ми ж з вами дивились разом те відео. Немає, немає там ніякого пішохода!

– Є незрозуміла тінь, що промайнула. Так от вони знайшли бомжа, що стверджує, що він був в тому місці.

– Підстава. Абсурд. Підстава чистої води.

Прохожі вже не повертали голови в сторону агресивного і крикливого чоловіка. Лиш пришвидшували крок.

– Ну і що ви вирішили? – спитав слідчий і пояснив, – будете оскаржувати дії слідчого, звернетесь про прокурорську перевірку, попросите замінити слідчого?

Сергій дивився на слідчого, який при кожному питанні трусив його за плечі й не міг сказати правду. Той не зрозуміє, що вже немає сил ходити на ці бесіди-допити, нескінченно відповідати на одні й ті ж питання, знову і знову переживати відчуття тієї страшної ночі, що забрала життя в однієї людини, а лишила сенсу жити далі, іншої.

Сергій тільки розвів руки з притиснутими до боків ліктями.

– А що я можу? Що ви можете, коли у вас навіть кавомашини з вухами?

Сергій, вивільнився з рук слідчого, поки той пришвидшено кліпав, швидко підійшов до машини, сів, голосно грюкнув дверима.

Нащо було казати ту останню фразу? Захотілось осадити слідчого, того чоловіка, що хотів покарати винних  у загибелі Каті? В Сергія досі перед очима стояло як у погляді слідчого докір змінився розгубленістю

– С-с-сука – прочитав Сергій по губах слідчого.

Якби слідчий це сказав в адресу Сергія, йому було б легше. Але то було сказано про того зеленоокого, про ситуацію, що склалася з загибеллю Каті, з каліцтвом доньки, з життям взагалі. Та куди б не була спрямована безсила лють, морозом спину, в цей весняний теплий день, обдало саме Сергію. Слідчий лаяв себе, що не розгледів у зеленоокому власнику кавомашини, у співробітнику з яким пропрацював кілька місяців підсадного спостерігача з області, а Сергій шкодував, що вказав йому на неуважність, на непрофесіоналізм.

Сергій не жадав помсти. Єдине чого прагнула його душа, щоб все якнайшвидше скінчилось.

Слідчий, то інша справа. Він будь-що хотів помститись за гибель дружини, за каліцтво доньки. І аварія в якій, Сергій втратив дружину, стала для слідчого можливістю поквитатись. Він хотів покарати горе-водійку, сподіваючись віднайти спокій для себе.