Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Як я зможу пережити ще два дні в школі? А два нескінченно довгих вихідних дні?  

 Мін сказав, що ми побачимося в школі. З’явитися в школі він збирався тільки в понеділок. За вихідні він нічого не говорив, не пропонував зустрітися.  І до нього додому я без запрошення вже не зможу прийти. А сам він не говорив, що я можу приходити, коли захочу, або щось у цьому дусі. Ані він, ані його мама. От якби я що-небудь у нього забула. Але я нічого не забула. Але ж йому потрібні будуть конспекти за два дні... 

 Переступила поріг свого будинку із завмиранням серця. Відвідувачів не було. Кафе тітка вже закривала. 

- Я вдома, - промовила, обережно зачинивши за собою двері й прислухаючись, що відбувається в будинку. 

- Де ти була? – запитала тітка, втомлено глянувши на мене. – Твій дядько дуже злий на тебе. 

- Мені потрібно було затриматися в школі. Наступного тижня робимо лабораторну.  

 Тітка зітхнула і продовжила витирати стіл у залі. 

- Дядько вдома?  

- Він знову напився. Я поклала його спати. 

 Тепер я зітхнула. Поклала на стілець рюкзак і збиралася вже допомогти тітці, але вона суворо промовила: 

- Піднімайся нагору. Я вже все прибрала. Тобі завтра в школу. Іди. 

- Добре, - пробурмотіла я і вже збиралася піднятися до себе, коли, знову поглянувши на тьотю, помітила, що в неї розбита губа і величезний синяк на лівій вилиці. 

- Тітко Мі Ре... 

 Вона суворо підняла на мене очі.  

- Іди до себе. 

- Він знову тебе побив? 

- Іди до себе в кімнату, я сказала. І не вештайся допізна. Твоє щастя, що дядько Де Юн уже спить. Забирайся з очей моїх. 

 Я забрала рюкзак і швидко піднялася нагору. Вони знову лаялися. Дядько знов почав розпускати руки. У цьому відчувала і свою провину. Тітка сказала, що він був дуже злий на мене. Що я вже накоїла? 

 Обережно прошмигнула до своєї кімнати. Щойно потрапила до себе, думки мої знову повернулися до Джи Міна.