Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

було перейменоване на Київський жіночий медичний інститут. У 1910 р. було відкрито також Жіночий медичний інститут у Харкові, заснований Харківським медичним товариством, та Одеські вищі жіночі медичні курси. Їхніми викладачами стали університетські професори-медики, у тому числі видатні вчені, а вступні конкурси до цих шкіл були величезними. Значну частину студентського контингенту становили єврейські дівчата: через обмежені перспективи викладацької праці та орієнтацію на прикладні професії вони здебільшого прагнули навчатися саме на медичному та юридичному відділеннях. Суворий добір дозволяв зараховувати найкращих, тож не дивно, що успіхи студенток-медичок нерідко перевищували досягнення студентів. Завдяки зусиллям викладачів вищі медичні школи для жінок отримали розвинену навчальну та клінічну базу. За прекрасну організацію навчання медичне відділення Київських вищих жіночих курсів у 1913 р. було нагороджено золотою медаллю Всеросійської виставки у Києві. Упродовж перших п’яти випусків (1912–1916) дипломи лікарів отримали понад 700 його випускниць. Попри те що Харківський жіночий медичний інститут був заснований пізніше, він також швидко став потужним навчальним закладом, підготувавши значну кількість кваліфікованих лікарок: перший випуск інституту склав 240 осіб.

Будівля Київських вищих жіночих курсів, архітектор О. Кобелєв. Близько 1914–1915 років

Права випускниць: від університетських дипломів до наукової кар’єри

На початок 1910-х років система вищих навчальних закладів для жінок у Російській імперії стала настільки розвиненою, що жіночі приватні університети — Вищі жіночі курси — діяли вже у переважній більшості університетських міст. Вони мали спільний з університетами склад викладачів, працювали за аналогічними програмами, що було достатньою запорукою університетського рівня освіти на Вищих жіночих курсах, проте права випускниць не дорівнювали тим, що мали студенти, інакше кажучи, претендувати на отримання дипломів жінки не могли. Оскільки значну кількість вищих жіночих курсів було відкрито впродовж 1905–1907 рр., із наближенням перших випусків подальші права випускниць (які досі полягали лише в можливості викладати в жіночих гімназіях) ігнорувати було неможливо. Першими право складання іспитів на диплом у Державних екзаменаційних комісіях отримали у січні 1910 р. вільнослухачки університетів. Услід за цим та після перших успішних іспитів, складених жінками, це право було поширено й на випускниць Вищих жіночих курсів. Так, затверджений 19 грудня 1911 р. «Закон об испытаниях лиц женского пола в знании курса высших учебных заведений и о порядке приобретения ими ученых степеней и звания учительницы средних учебных заведений» дозволяв жінкам не тільки складати іспити на диплом при університетах (вищі жіночі курси як приватні заклади права надання дипломів не мали) або іспити на звання учителів середніх шкіл, а й здобувати вчені ступені магістра і доктора з отриманням усіх прав на наукову і викладацьку діяльність та службу в навчальних закладах. Це було актом формального визнання рівних прав жінок у сфері вищої освіти та наукової праці.

Щоправда, перший час жінки для отримання диплома мали складати не лише декілька дипломних іспитів, а й півтора десятка екзаменів за повний університетський курс: це тривало, доки міністерство народної освіти вивчало навчальні програми різних вищих жіночих курсів на предмет відповідності університетським (що було офіційно визнано для Київських вищих жіночих курсів у березні 1913 р., а для Вищих жіночих курсів Харкова та Одеси — на рік пізніше).

Таким чином, рівнозначність освіти в «чоловічих» університетах та на вищих жіночих курсах була нарешті закріплена законодавчо. Попри це перейменування вищих жіночих курсів на «жіночі університети» так і не сталося. Викладачі Київських вищих жіночих курсів неодноразово зверталися до освітнього керівництва з проханням про дозвіл на перейменування курсів на «Жіночий університет Святої Ольги», проте так його і не отримали: «Ольгінською» в 1909 р. стала тільки Міністерська жіноча гімназія у Києві. Таким чином, офіційно жіночі університети так і лишилися «вищими курсами», що символічно зберігало їх дещо понижений статус порівняно з університетами.

Та найбільшим досягненням жінок і визнанням їхнього рівноправ’я в інтелектуальній сфері стали їхні перші кроки у науковій кар’єрі, зокрема призначення на викладацькі посади. Медичний факультет Університету Святого Володимира одним з перших почав приймати жінок-лікарок на посади асистенток та лаборанток медичних кафедр і, особливо, клінік університету, адже потреба у таких співробітницях завжди існувала. Так, у 1909 р. лаборанткою при кафедрі хірургічної патології однією з перших було зараховано лікарку з відзнакою К. Павловську-Каришеву.

Диплом доктора філософії хіміка Марії Васюхнової, виданий Університетом Фрідріха-Вільгельма в Берліні у 1909 році

Першою жінкою — приват-доцентом Університету Святого Володимира не пізніше 1914 р. стала хімік Марія Васюхнова — випускниця Університету Фрідріха-Вільгельма в Берліні, де вона у 1909 р. захистила дисертацію на ступінь доктора філософії з теми «Врівноваження сульфідів міді». Вона отримала схвальну рекомендацію відомого німецького професора Вальтера Нернста, під керівництвом якого працювала.

Першою жінкою — приват-доцентом на історико-філологічному факультеті Університету Святого Володимира стала в 1916 р., після складання магістерських іспитів та прочитання пробних лекцій, Наталія Полонська. Услід за нею посаду приват-доцента історико-філологічного факультету Університету Святого Володимира обійняла славістка Леоніла Косоногова, яка в 1917–1918 рр. склала магістерський іспит та розпочала викладання спеціальних курсів з історії слов’янських літератур. Водночас у Київському університеті з’явилися й інші жінки-співробітниці: понадштатною асистенткою при кафедрі астрономії в березні 1918 р. стала Євгенія Лаврентьєва — випускниця та асистентка Київських вищих жіночих курсів.

Професорськими стипендіатками (у сучасному розумінні — аспірантками) при Київському університеті у 1914–1916 рр. були залишені талановиті випускниці Київських вищих жіночих курсів філологині Софія Щеглова та Варвара Адріанова (пізніше — Адріанова-Перетц); їхній приклад незабаром наслідували й інші. Софія Щеглова в 1918 р. захистила при Київському університеті магістерську дисертацію з фаху російської мови та літератури (хоча насправді об’єктом дослідження була давньоукраїнська літературна пам’ятка), її дисертаційне дослідження «Богогласник. Историко-литературное исследование» було удостоєне Російською академією наук премії імені Митрополита Макарія та отримало високу оцінку фахівців.