Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Від початку XIX ст. до 1920-х років освіта жінок пройшла складний шлях — від відкриття станових середніх шкіл для виховання «світських дам» до створення мережі жіночих університетів — вищих жіночих курсів. Ці зміни відбувалися на тлі процесів політичного та суспільного розвитку, були їхньою частиною. Реформи в освіті також перебували під впливом наукового прогресу XIX ст., упродовж якого відбувалися зміни наукової парадигми, накопичування знань про людину та світ, що змінювало уявлення про роль жінки як члена суспільства, а також відкривало самим жінкам нові пізнавальні обрії та можливість стати суб’єктами пізнання.
Вища освіта жінок більшою мірою, ніж середня, залежала від загального спрямування державної політики в Російській імперії. Короткочасний допуск жінок вільнослухачками в університети з подальшим обмеженням цього доступу, відкриття і закриття вищих жіночих курсів відображають хвилі цієї політики. Майже всі вищі школи для жінок були приватними. Це означало не лише вищу плату за навчання, а й необхідність боротися як за професійні права для випускниць, так і за саме існування цих шкіл. Таким чином, на шляху до знань жінки стикалися зі значно більшими труднощами, ніж чоловіки, особливо на початковому етапі — до кінця XIX століття. До таких складнощів належали також психологічні аспекти — подолання суспільної недовіри або відвертого несприйняття жіночої освіти, необхідність доводити свою інтелектуальну спроможність, що було для декого пов’язане з конфліктами в родині та оточенні. Тож історія вищої жіночої освіти в імперській Росії (і Наддніпрянській Україні зокрема) є фактично історією боротьби за цю освіту.
Свідченням перемоги у цій боротьбі стала поява у 1910-х роках когорти жінок — професійних науковок, у тому числі університетських викладачок. Імена історикинь Наталії Полонської, Наталії Мірзи-Авакянц, археологині Валерії Козловської, філологинь Варвари Адріанової-Перетц і Софії Щеглової, хіміків Марії Васюхнової та Августи Павлинової, медика Софії Радзимовської, ботаніка Марії Щербини, фізіолога рослин Марії Мойсеєвої, астронома Євгенії Лаврентьєвої — це тільки короткий список випускниць вищих жіночих курсів, які продовжили наукову працю в Україні та за її межами. Крім них професійну освіту здобули тисячі педагогинь, лікарок та інших кваліфікованих працівниць.
Питання жіночої освіти — середньої, але насамперед вищої — це важлива й одна з перших сторінок історії жіночого руху. Досягнення освітніх та професійних прав було першим серед вимог жіночої емансипації, адже відкривало жінкам шляхи до самостійної праці, заробітку, а пізніше — і кар’єри у царині науки, яка тривалий час була сферою цілковитого чоловічого панування.
Радимо почитати
1. Дем’яненко Н., Прудченко І. Історія вищої жіночої освіти в Україні : Київський Фребелівський педагогічний інститут (1907–1920 рр.) : монографія. — К. : Видавець Л. Галіцина, 2005. — 492 с.
2. Драч О. Вища жіноча освіта в Російській імперії другої половини XIX — початку XX століття : монографія. — Черкаси : Вертикаль, 2011. — 532 с.
3. Єршова Л. Жіноча освіта на Волині. — Житомир : Полісся, 2006. — 485 с.
4. Институтки: Воспоминания воспитанниц институтов благородних девиц / Сост., подг. текста и комент. В. М. Боковой и Л. Г. Сахаровой, вступ. статья А. Ф. Белоусова. — М. : Новое литературное обозрение, 2001. — 576 с.
5. Кобченко К. «Жіночий університет Святої Ольги» : історія Київських вищих жіночих курсів : монографія. — К. : МП «Леся», 2007. — 271 с.
6. Кобченко К. Перша форма жіночої професійної освіти (до 165-річчя заснування Інституту повивального мистецтва при Університеті Св. Володимира) // Українознавство : календар-щорічник / Упор. B. Піскун, А. Ціпко. — 2010. — С. 118–123.
7. Кобченко К. Початки вищої медичної освіти українського жіноцтва (кін. XIX — поч. XX ст.) // Українознавчий альманах. 2011, Вип. 5. — C. 128–133.
8. Ковалинський В. Дівочий інститут на Інститутській // Ковалинський В. Київські мініатюри. Книга перша. — Вид. друге, доп. — К. : «Купола», 2006. — С. 163–185.
9. Петрова З. Женский медицинский институт Харьковского медицинского общества (1910–1920 гг.) // Международный медицинский журнал. — 2006, № 4. — С. 139–146.
10. Полонська-Василенко Н. Спогади. — К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. — 592 с.
11. Смоляр Л. Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України II пол. XIX — поч. XX ст. Сторінки історії : монографія. — Одеса : Астропринт, 1998. — 408 с.
12. Сухенко Т. Інститути шляхетних дівчат в Україні в XIX столітті // Етнічна історія народів Європи, 2000. — Вип. 7. — С. 80–84.
Розділ 4
Українське жіноцтво в роки Першої світової війни: спектр суспільних ролей
Мар’яна Байдак, Ольга Бежук
Події Першої світової війни змінили долі багатьох людей. Політичні та економічні коливання, постійні переміщення лінії фронту — все це безпосередньо впливало на безпеку, матеріальне й моральне становище цивільного населення, яке — у зв’язку з мобілізацією чоловіків на фронт — в основному складалося з жінок, дітей і осіб літнього віку. Галицькі українки відчували війну «на собі» у різних її проявах упродовж декількох років. Війну довелося проживати, пристосовуючись до важких матеріальних умов і розпоряджень австрійської, російської, польської адміністрацій; контактувати з представниками різних армій; навчитися виживати під обстрілом або ж починати нове життя на чужині через примусове виселення чи вимушену міграцію. Це все не лише призвело до зміни способу життя українок, які за часів Австро-Угорщини звикли до спокою і внормованості, а й змусило їх по-новому побачити і випробувати власні можливості, тоді як громадськість змушена була модернізувати панівні уявлення щодо місця жінок у суспільстві.
Які ролі покладала на українок громадська думка в роки Великої війни? Які нові можливості перед ними відкривались? Із якими викликами довелося зіткнутися українкам? Війна дала поштовх до створення мілітарних жіночих практик. За покликом інтелігенції українки дедалі частіше долучалися до доброчинної й громадської діяльності різного характеру в Галичині й поза її межами. Жіночі ролі обговорювали, пропонували чи коригували у тогочасній пресі: газетні публікації встановлювали ті межі, у яких жіноча поведінка вважалася прийнятною або, навпаки, неприпустимою. Жіночі ролі розглядали крізь призму приватного життя: у багатьох випадках патріархальний світ хотів, аби українки залишалися тільки матерями, дружинами і господинями. Жіночі завдання, ролі чи óбрази були різноманітними, у кожному існувало чимало винятків, тож жіночий досвід Першої світової війни годі узагальнити. У цьому розділі буде розглянуто різні сторони життя українських жінок під час війни у межах консервативного суспільства, яке поступово модернізувалось
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські жінки у горнилі модернізації», після закриття браузера.