Читати книгу - "Сестри крові"

Так, дорогий Клаусе, але уяви собі, до мене завітала моя давня подруга панна Юліана. Вона потребує розширити свій гардероб. Йдеться про геть усе. І май на увазі, що панна, бажаючи навчатися медицини в університеті, увесь час носила чоловіче вбрання, а отже, світських манер і моди не пізнала. Тому, будь ласка, якомога детальніше втаємнич її в усі приваби свого краму.

Клаус прискалив зацікавлено око, оцінюючи невідомку з ніг до голови, підкрутив вуса й почав:

— Якраз саме сьогодні, ясна панно, мені достачили чимало свіжого товару. Дивовижні, щоправда, морці з косичками на голові.

Еге ж, та то наші козаки! Як же я раніше не дошолопала, що можна було й собі щось вибрати з жіночого вбрання! Але ні-ні, я відмахувалася від нього, як від вогню, щоб не дай Боже хтось не здогадався, хто я насправді. А тепер ось воно тут.

— Ось маєте сорочки з тоненького кельнського лляного полотна з фламандським мереживом, — прицмокував крамар. — Ось сукні з матовими узорами на лискучому тлі, ось із альтембасу — це коштовна тканина з випуклими узорами, перетикана золотими нитками, рід оксамитного брокасу. Оце з блавату — теж цінна шовкова тканина, найчастіше блакитна, хоча є у нас блават, комбінований з лямою. Ляма — шовкова тканина, виткана золотими нитками. Я б радив адамашок, комбінований зі златоглавом, — себто тканиною з золотих ниток і фламандським мереживом. Щось таке, як є на вас, тільки ваша сукня уже вийшла з моди. Смужки зараз у моді ширші й декольте більше. Корсет підійде ось цей — гаптований опуклими трояндами з делікатними зеленими литочками. Що на це скажете?

Я мовчала. Я геть не тямила, що б мені могло пасувати. Тому Гертруда все взяла на себе, вона підхопила вбрання, яке запропонував чоловік, і повела до кімнати для перевдягання. Там вона приміряла на мене кілька суконь і вибрала три з них разом із кількома сорочками, спідницями та корсетом. А ще я попросила для себе ловецьке жіноче вбрання, Труді вибрала каштанової барви куртку, білу сорочку й штани; чоботи я мала. Принаймні ці шати відрізнялися від тих, у яких я вже дефілювала у Львові. До суконь додалися ще кілька пар панчіх, черевички, гребінці, хустинки, стьожки й рукавички. Наприкінці Гертруда навідріз відмовилася забирати той одяг, який дала мені в хаті.

— Дорогенька, — казала вона лагідно, пригортаючи мене, — я вже ніколи не буду така струнка, як була. Коли ви приїдете до вашого Лємберґа й напишете мені, я відішлю для вас ще дещо зі свої шатні. А може, й сама вас провідаю.

Я відчувала зворушення, але разом з тим і острах, я геть не бажала бути від когось залежною, надто, якщо не уявляла, чим би мала віддячити. Але за тих кілька годин, які я провела з Гертрудою, все ж прониклася до неї симпатією і довірою, і ці відчуття перемогли.

— Ваша надмірна доброта ошелешує мене, — сказала я. — Не уявляю, як вам віддячити.

— І не думайте про це. Якщо маєте бажання, можемо ще прогулятися містом, а потім підете до нас відпочити.

— Дякую, але я б воліла не гаятися.

— Куди ви так квапитеся? Вас хтось там чекає?

— Можливо... — Я стенула плечима й загадково усміхнулася. Чи справді мене хтось у Львові чекає? Може, так, а може, ні. Та однаково моє місце там.

— Ага, — засміявся Клаус, — то ви в університеті часу не марнували й з кимось листувалися? — Я кивнула. — І як ви збираєтеся мандрувати?

— На одному з кораблів... до Лємберґа.

— Тобто ви ще не знаєте, на якому й коли? — здивувався він.

— Ні. Буду рада, якщо ви мені в цьому допоможете.

Я подумала, що плисти назад із корсарами буде безглуздям, адже мушу зійти на берег кралею. Їхню реакцію на таке перевтілення не важко передбачити. Жінка на кораблі! Страхіття!

— Гаразд. Германе! — Клаус покликав слугу, що, стоячи на драбині, вирівнював скручені сувої тканин. — Гайни-но до дядька Ґустава, нехай погляне у свою книжечку, чи не пливе найближчими днями яке корито до Лємберґа. Одна нога тут, друга там — рухом!

Слуга зник, а Клаус припросив нас умоститися за столиком і налив чаю та вина, пригостивши ще й цукерками й цукрованими горішками.

— Якщо б не знайшлося сьогодні корабля, який би відпливав у тому напрямку, Юліано, — сказав він, — можете розраховувати на нашу гостину. І я б на вашому місці таки не квапився. Там, у ваших краях дуже неспокійно. Ось газети пишуть... — він розгорнув останнє число «La Gazette».

Козаки здобували перемоги за перемогами, війна перетворилася на жорстоку різанину. Коронні війська вбивали не лише козаків, але й селян, жінок і дітей, не жаліючи ні старих, ні молодих. Палали села й хутори. Козаки мстили їм тим самим, вирізаючи шляхту, католицьких святих отців, ченців і євреїв, що були на панських послугах. Отже, війна розбушувалася не на жарт. Недарма ж пахло нею ще там, у Львові. Та й не мені одній. І війна — це якраз те, що мені потрібно. Це моя стихія. Моє життя. Я не повинна зволікати.

Коли Клаус відійшов до нових покупців, Гертруда поклала мені руку на плече:

— Юліано, не гнівайтеся, але вам, отак відразу перевтілившись, не варто дуже квапитися. — Я поглянула здивовано на неї. Вона пояснила: — Від того, що ви натягнете на себе жіноче вбрання, ви жінкою ще не станете. У вас вся поведінка чоловіча. Ваша рішуча важка хода, ваші швидкі рухи, те, як ви повертаєте голову, як розмовляєте, зраджує у вас більше чоловіка, аніж жінку. Ліва рука у вас ніяк не може заспокоїтися, весь час вона у пошуках руків’я шпаги, на який звикла опиратися. Права — тягнеться до пояса з пістолями. Ви просто не знаєте, що робити зі своїми руками. Ви здебільшого дивитеся гордо й звисока, у вас гарні витончені вуста, а ви їх зціплюєте, аж у кутиках з’являються зморшки.

Я була ошелешена. Я раптом усвідомила для себе цю жахну правду — роками грати роль чоловіка далося мені взнаки. Я ледь не заплакала. Отже, я не можу найближчим часом з’явитися у Львові. Тепер у мені запідозрять перевдягненого чоловіка, а то й звинуватять у відьмацтві.

Прибіг захеканий Герман і повідомив, що голландський корабель, який позавчора прибув до Ґданська, надвечір відчалює до Лємберґа. Але за