Читати книгу - "Сестри крові"

— От і чудово, — втішилася Гертруда, — ми проведемо з вами незабутні дні. Ви не будете розчаровані.

Виходу й так не було. Я змирилася. Відрахувала гроші за вбрання, а Герман усе спакував до двох валіз, виплетених з лози. За валізи Клаус гроші брати відмовився.

— Це така дурничка, що й дискутувати не варто. Герман занесе все до нас. А ви, як я розумію, збираєтеся на гулі?

— Авжеж, — відповіла Гертруда, — я бачу, що випогодилося, то ж підемо прогулятися.

— Але якщо трішки затримаєтеся, — сказав з таємничою усмішкою Клаус, — то матимете честь познайомитися зі шведською королевою Христиною[18]. Вона у мене замовила делію і незабаром повинна завітати. Надзвичайно розумна панна, володіє багатьма мовами: німецькою, данською, голландською, італійською, іспанською, давньогрецькою та латиною. З книжками не розлучається. Казав мені товариш, який має книжкову ятку, що вона закупила в нього цілу скриню книжок. Щоправда, є в неї одна муха — відмовилася від женячки. Прочитала про Єлизавету Англійську, яка теж вирішила все життя дівувати, і на маєш — вона й собі звар’ювала. Правда, вона не вирізняється вродою, як і більшість розумних і талановитих жінок, хоча, звісно, є винятки, — тут він з усмішкою показав обома руками на нас. — Але попри те — ходяча енциклопедія, як на свої двадцять два роки. А! — загорівся він. — Ось і вона!

До крамниці в супроводі двох краль саме заходила панна з каштановим кучерявим волоссям, гострим яструбиним носом і великими очима. Клаус вклонився, Гертруда присіла, розправивши обіруч сукню, а я так присідати не вміла, то лише вклонилася, що викликало в королеви неабиякий подив, і вона здивовано зиркнула на Клауса. Той поквапився все пояснити:

— Ваша величносте, дозвольте вас зазнайомити — це моя дружина Гертруда, а це панна Юліана, яка мала такий великий потяг до медицини, що мусила перевдягнутися за хлопця, щоб навчатися в університеті. Тому вибачте її за те, що не пошанувала вас, як годиться.

— Але я вже взялася за її світське виховання, — додала Гертруда.

Королева нарешті розморозила вираз свого обличчя, погляд її відчутно потеплів, і вона усміхнулася:

— Нічого-нічого, дівчата, які прагнуть науки, викликають у мене велику повагу.

Голос вона мала грубий настільки, що нагадував мій, коли я вдавала юнака.

— Я також книгоман, — промовила я італійською.

— О, приємно бачити начитану панну, — відповіла вона італійською. — Що ви прочитали останнім часом?

— «Толедські вілли» Тірсо де Моліни[19], а ще сатиричну поему Алессандро Тассоні[20] «Украдене відро», «Метафізику» і «Місто Сонця» Томмазо Кампанелли[21]. На черзі «Кульгавий біс» Луїса Велеса де Ґевари[22].

— Чудово! Я теж читала Кампанеллу. Чесно кажучи, мені не надто подобалося, що він без поваги ставився до античної літератури й філософії, які я обожнюю. Мені більше подобалася його поезія. А як вам Сенека і його листи до Люцилія?

— Я ними розкошувала й смакувала.

— О, так. Це не можна читати запоєм, тільки смакувати. До речі, я листуюся з Рене Декартом[23]. Можливо, вдасться його переманити до Швеції. Його листи дуже цікаві. Буквально днями отримала листа, де була фраза, яка не покидає мене: «Щоб осягнути істину, треба відкинути всі ідеї, які досі нам прививали».

— Я чула, ви придбали в Ґданську багато книжок.

— Так, всюди, де я буваю, купую книжки й картини. Я б охоче з вами ще погомоніла, якщо ви не заперечуєте.

Звісно, я погодилася, королева поміряла делію і передала її фрейлінам, а відтак взяла мене під руку й повела на вулицю. Тільки тут я помітила, що вона злегка накульгує. Труді помахала мені з підбадьорливою усмішкою. На вулиці королеву чекала темно-зелена карета, запряжена чвіркою білих турецьких жеребців, які нетерпляче перебирали ногами й трясли гривами.

— Пропоную поїхати до мене в гості. Там нам буде найзручніше.

Ми сіли в карету разом із фрейлінами, охоронці вискочили на задню приступку, і карета поторохтіла по брукові. Королева мовчала. Я теж. Фрейліни здивовано мене розглядали. Мабуть, їм не подобалося моє вбрання, яке, як казав Клаус, вийшло з моди, і вони дивувалися, що королева в мені знайшла.

Карета зупинилася біля будинку, помальованого у блакитний колір. Саме його найняла королева на час перебування в Ґданську. Вона відразу мене повела до покою, в якому були розставлені її книжки. Їх справді було багато, як і картин, які вона демонструвала з неприхованим захватом. Потім запросила до столу, де ми наодинці ласували горіховим тортом, гранатами, інжиром, помаранчами й білим рейнським вином. Вона розпитувала мене про моє навчання в Падуї дуже детально, а також, як мені вдавалося грати роль хлопця, і казала, що й сама б так зробила, якби не те, що мусить бути королевою. Бо найбільше вона любить науку, а не державні справи. І взагалі її виховували як хлопця, бо й чекали на хлопця, але мати народжувала самих дівчат. Христина любила лови, вчилася фехтувати і їздити на конях. Одного разу вона впала з коня, і з тих пір почала кульгати, а одне плече в неї вище за друге. А ще вона захопилася медициною і ходила на лекції, де медики різали трупи, а вона уважно стежила, їй теж хотілося б вивчати медицину, з неї, можливо, вийшов би непоганий хірург. Навіщо вона мені це розповідала? Таке враження, що знайшла в мені рідну душу, якій можна вилити все. І вона виливала, розповідаючи також, що вирішила ніколи не виходити заміж.

— Шлюб накладає зобов’язання, які мені ще не відомі, і я не можу сказати, чи я здолаю коли-небудь огиду, яку почуваю до них. Навіть найкращий чоловік не вартує, щоб заради нього жертвували свободою... Я з дитинства була упереджена проти чисто жіночого погляду на речі. Я не бачила жодної можливості бути жінкою в повному розумінні цього слова, з її слабостями, думками й діями, часто позбавленими логіки. Для мене вагітна жінка схожа на свиноматку. Я ненавиділа свою матір. Товариство чоловіків було мені цікавим. Але якщо я інколи надавала перевагу їм, то не тому, що вони чоловіки, а лише тому, що вони не жінки. А жінки здебільшого жахливі манірниці. Мені здається, ви не така.

Вона поклала долоню на мою руку, долоня була прохолодна й бліда, я повернула свою долоню догори й стиснула її, наче ручкаючись, так ми сиділи