Читати книгу - "Сестри крові"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Зараз мої війська облягають Прагу, — промовила вона. — Імператор Рудольф зібрав чудову бібліотеку, хоча й у мене не гірша. Але в нього є окремі рідкісні раритети, які не дають мені спокою. Я хочу здобути «Біблію диявола» і «Срібний Кодекс». Ви, часом, нічого не чули про «Біблію диявола», створену в Лємберґу в Бернардинському монастирі?
— Легенди про неї ходили віддавна. Але, наскільки мені відомо, її не знайшли. Хоча багато хто шукав.
— Та ні, вже знайшли. І вже нею зацікавився папа. Не сумніваюся, що його жадібні руки простяглися туди. — Несподівано королева подивилася на мене уважніше й запитала: — А які у вас стосунки з чоловіками?
Я стенула плечима.
— Зараз жодних. Я мала любовну пригоду ще в університеті, коли мене один зі студентів застукав у купелі. Щоб він не видав мене, я віддалася йому. Ми стали коханцями. Не скажу, що мені це не сподобалося, але він став мене шантажувати, і я його, спровокувавши на дуель, заколола. Потім я переспала ще з двома-трьома, але це було давно.
— Заколола? Браво! — Королева засміялася своїм грудним голосом. — А як ви ставитеся до фривольної літератури?
— Мені все цікаво. Звісно, я читала й «Декамерон», і «Гептамерон», і ще багато чого.
— А чи чули коли-небудь про П’єра де Брантома[24]?
— Ні. Хто це?
— Французький письменник, помер ще в 1614 році. Він написав дуже розпусний твір «Житія галантних пань», у якому зібрав різні плітки з життя королівського двору. Його ще не видали, але мені зробили каліграфічну копію з рукопису. Я вже прочитала й охоче поділюся з вами. Якщо ви не проти, зачитаю свій улюблений уривок. Ось...
«Траплявся сила білоголов, жи бувают такі худі та бідні на тіло, висохле й кістляве, що нічого не можут показати, іно самі маслаки. Про їдну таку пан єпископ з Цистерону кпив, що більше задоволення спати з полапкою на пацюків з латунного дроту, аніж з нею. Сказав також їден гідний шляхтич, жи мав справу з поважною пані: „Я ся кохаю в м’ясі, а вона має самі кості“.
Приховуючи свою худизну, деякі білоголові примощуют собі до задків малі подушечки, жиби не муляли їм їхні кістки, кгди сядут на тверде, а також носят майстерно пошиті з атлясу пантальони, набиті паклею, так, що хтось, кгди їх мацне, то знайде саме добре й подумає, що то їхня прирідна туша.
Я чув про їдну велику пані, яка хутром так обросла, жи була кудлата й на грудях, і на животі, і на плечах, а насподі, як той вепр. Але й жагуча, як дика кицька.
Перса теж бувают ріжні. Їдні мают шкіру гусячу альбо як в обскубаного шпака, шершаву, інші мают вим’я опалі, що звисают, як у корови.
А кгди спуститися нижче, то там теж буває ріжне. Їдні мают там волоссє зовсім не кучеряве, а рівне, жи звисає, як вуса сарацина, а їднак не стрижут собі нікди сього руна й радо його носят. На се навіть приказка є: „Дорога мощена, а піхва кошлата зручна, щоби скакати“.
Я чув про іншу гарну пані, яка мала там таке довге волоссє, жи заплітала в нього єдвабні стяжки, які прив’язувала до стегон, і в такому вигляді ся показувала іноді своєму чоловікові й своєму коханцеві. А жи сама не могла виконати таку кунштовну[25] працю, то помагала їй в сьому служниця, яка усім про сесю чудасію розповідала.
Інші мають піхву таку велику, простору й широку, жи можна б її взяти за яскиню Сибілли. Я чув про деяких, і то не простих пань, которі мают такі піхви, що й кобила такої не має, а тому ріжними штуками ся намагают звузити сесі ворота, та, на жаль, після двох-трьох разів та сама широчінь ся відновлює.
Їдній такій гарній пані наш король дав прізвисько „штири морґи піхви“, така була в неї велика й широка, бо не раз за свого життя дала її виміряти ріжним геометрам. Вона також намагалася звузити свою яскиню, але врешті занехала й зважала вже лиш на те, щоб добирати найгрубіші калібри.
Інші мают у піхвах такі довгі губи, що аж висят, наче гребінь півня. Я чув від небіжчика пана Рандана, кгди раз зібралася компанія добрих товаришів при дворі, то не знаючи, чим би ото ся зайняти, вирішили піти попідглядати, як дівчата цюняют, і ся сховали у виходку під сподом. І от їдна, присівши при самій дощатій підлозі, мала такі довгі варґи, жи проникли вони через шпари так, жиби не збрехати, на довжину пальця. — Читаючи це, королева не стримувала свого потужного реготу. — І ось пан Рандан, прихопивши товсту голку, пробив майстерно сесі варґи до дошки, а дівчина, відчувши заштрик, враз підскочила й порвала їх так, що з двох половинок, які мала, зробилося чотири, які звисали фарфоцлями, наче медуза. Нема що й казати, якого болю зазнала їхня господиня і як розгнівалася. Опісля пан Рандан оповів усе королю Генріху, і той теж добряче повеселився».
Вона буквально душилася зі сміху, хоча мені зовсім не було смішно, бідна дівчина, думала я, але, щоб не розчаровувати королеву, я намагалася не виявляти своїх емоцій, бо загалом плітки Брантома були цікаві й відображали настрої і звичаї французької шляхти, від якої італійська, яку я більше знала, геть не відрізнялася, що, зрештою, і відбито в творах Джованні Бокаччо, Франческо Каттані[26], Поджо Браччоліні[27], Аньоло Фіренцуоли[28] й інших. Однак я не розуміла, навіщо мені королева це читає, якщо вже вирішила подарувати цей манускрипт. Але небавом усе стало зрозуміло, коли ми, вже доволі п’яненькі, сиділи мовчки. Бо після того цитування вона замкнулася і лише пила вино, дивлячись у нікуди. Я їй не заважала. Врешті вона промовила:
— Вже пізно. Гадаю, ви переночуєте в мене?
Я знизала плечима.
— Якщо ваша ласка.
Вона задзвонила у дзвіночок, і вбігла фрейліна.
— Купіль готова? — запитала королева.
— Так, моя пані.
— Добре. Ви всі вільні до ранку.
— А-а... — зам’ялася фрейліна.
— Ні, — відрізала королева. — Я сама роздягнуся. — Потім,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри крові», після закриття браузера.