Читати книгу - "На межі спокуси, Axolotl"

— Ого… — тихо видихнула вона.

— Ого, дійсно, — підтвердив Тихон, який підійшов з кабінету. — І хто в нас тут такий романтик?

Віра взяла невеличку картку, прикріплену до букета.

"Гарного дня, принцесо. Марк."

Вона закотила очі й зітхнула.

— Цей чоловік справді думає, що мене можна купити квітами?

Тихон схрестив руки на грудях і, хитаючи головою, із серйозністю в голосі заявив:

— Так, це, безумовно, найнебезпечніший вид хижаків — бізнесмен, який вирішив стати романтиком.

— Тихон… — Віра примружила очі.

— Що? Я просто переживаю за твою безпеку. Сьогодні квіти, а завтра що? Дорогоцінності? Подорож на Мальдіви? Може, ще машину подарує?

Віра пирхнула:

— Давай не будемо драматизувати.

— Це не драматизація, а констатація факту. Я знаю Марка. Він не відступиться, поки не отримає те, що хоче.

— І що ж він хоче?

Тихон примружив очі:

— Думаю, відповідь очевидна.

Віра зітхнула й притулилася ліктем до стійки.

— Просто чудово.

— Може, відправити букет назад? — підкинула медсестра, яка досі зацікавлено спостерігала за їхньою розмовою.

— Ні, — Віра похитала головою. — Це було б надто демонстративно. Але нехай він не думає, що може мене зачарувати квітами.

Тихон усміхнувся і, поплескавши її по плечу, повернувся до кабінету.

— Ну, тоді тримайся, Віро. Здається, ти тільки-но потрапила в зону турбулентності.

Віра повернулася до своєї роботи, намагаючись не звертати увагу на букет, який так і залишився на стійці рецепції. Проте протягом дня він усе одно привертав увагу.

— Гарні троянди, Віро, від коханого? — пожартувала одна з медсестер, проходячи повз.

— Від Марка, — відповіла вона, намагаючись зробити вигляд, що це її зовсім не зачіпає.

— Ого! — тепер усі розмови в коридорі стихли.

Очевидно, новина про букет від Марка поширилася швидше, ніж Віра встигла кліпнути.

Коли настав час обідньої перерви, вона попрямувала до кабінету Тихона, тримаючи в руках контейнер із салатом. Тихон саме закінчував розмову з кимось по телефону, коли вона зайшла.

— Я тут обідати прийшла, якщо що.

— Заходь, — він кивнув їй на місце навпроти. — Хочеш кави?

— Було б чудово.

Він натиснув кнопку кавомашини й перехрестив руки, спостерігаючи, як вона розкладає їжу.

— Так, повернемося до теми. Що ти збираєшся робити з Марком?

Віра зітхнула:

— Нічого. Ми просто спілкуємося.

Тихон гмикнув:

— Угу, а він просто шле тобі букети, мовчки приймає твої відмови і ніяк не реагує?

— Ну, він запитав, чи хочу я стосунків без зобов’язань…

— Господи, Віро, — Тихон потер скроні. — І що ти йому відповіла?

— Що переведу все в жарт.

— Ну і?

— Перевела.

— І ти думаєш, що він після цього від тебе відчепиться?

Віра зробила ковток кави й невпевнено відповіла:

— Не знаю. Але я ж нічого не обіцяла.

Тихон зітхнув, відкинувшись на спинку крісла.

— Послухай, Марк — хороший хлопець, але він не з тих, хто буде довго чекати або змінювати свої плани через чужі забаганки. Він живе так, як йому зручно, і бере те, що хоче.

Віра пирхнула:

— Тобто я просто "річ", яку він може взяти, якщо схоче?

— Та ні, я не про це. Просто він звик, що жінки його хочуть. І якщо ти йому дійсно цікава, він буде діяти, поки не отримає своє.

Вона пожувала шматочок салату, обдумуючи слова Тихона.

— Ти занадто скептично до нього ставишся.

— Бо я знаю його набагато довше за тебе.

— Але ж ви друзі.

— Це не означає, що я не можу бачити його недоліки.

Віра зітхнула:

— Гаразд, я зрозуміла, ти мене попередив. Але, будь ласка, не роби з цього велику проблему.

Тихон поглянув на неї й усміхнувся:

— Добре. Але не кажи потім, що я тебе не попереджав.

Віра зробила ще ковток кави, чекаючи, поки Тихон продовжить. Він виглядав дещо задумливим, ніби зважував, чи варто казати те, що в нього на думці.

— Я, звісно, підтримую Алісу у всьому, — нарешті промовив він, склавши руки на грудях. — Але її постійні спроби звести тебе з Марком мені не подобаються.

Віра підняла брови.

— Ого, ти проти його кандидатури?

Тихон гмикнув:

— Справа не в тому, що я проти. Просто Аліса знає його вже дорослим, зрілим, таким, яким він є зараз. А я пам’ятаю Марка ще малим.

Віра відклала виделку, тепер зацікавившись ще більше.

— І якою ж була його версія в дитинстві?

Тихон усміхнувся, ніби згадуючи щось кумедне.

— Він був шибеником, якому завжди все сходило з рук. Чарівний, самовпевнений і неймовірно впертий. Якщо щось задумав — зробить усе, щоб це отримати. Навіть якщо це означає, що доведеться порушити правила.

Віра пирхнула.

— Таке відчуття, що він і зараз особливо не змінився.

Тихон кивнув.

— Саме так. Просто тепер він став досвідченішим у своїх методах. Але все одно залишається тим самим пацаном, який вміє отримувати своє.

Віра задумливо покрутила чашку в руках.

— То ти хочеш сказати, що якщо він щось вирішив, то від нього не відчепишся?

— Щось таке, — погодився Тихон. — Аліса ж бачить у ньому перспективного чоловіка, який може зробити тебе щасливою. Але я знаю, що з Марком не все так просто.

— І ти боїшся, що я пошкодую?

Тихон знизав плечима.

— Просто не хочу, щоб ти стала ще однією історією в його житті. Бо таких історій у нього чимало.

Віра зітхнула, злегка втомлено потерши скроні.

— Я не планую бути історією. У мене взагалі немає планів на нього.

— Це добре. Але знай, якщо він вирішив, що хоче тебе, він не зупиниться просто так.

Віра змовкла, замислившись над словами Тихона. Він ніколи не давав порад просто так. І якщо він каже, що Марк — це не така проста людина, як здається, значить, у цьому є сенс.