Читати книгу - "Серце серед кісток, Рубен Гримар"

Ця історія почалась з образу: корабель у тумані. Порожній, мовчазний, майже неживий. А потім на палубі з’явився він — скелет у капітанському плащі, зі скрипкою в руках. І з тишею, яка звучала гучніше за будь-який крик.

Я не одразу знав, про що ця історія. Вона зростала повільно — крізь сцени, мовчання, погляди. Я писав, а сам дослухався — не до слів, а до пауз між ними.

Можливо, це розповідь про самотність. А можливо — про пам’ять. Про те, як складно залишити те, що болить, і як складно відпустити те, що тримає. Про любов, яка не потребує відповіді. І про свободу, яка іноді — не дар, а вибір. Болісний, але чесний.

А ще — це історія про кохання.

Не гучне. Не героїчне. Таке, що не виголошується вголос і не завершується щасливо. Але залишається. В погляді. У жесті. В тіні. У скрипці, що мовчить, бо більше не має кому грати.

Це кохання, яке не намагається володіти. А просто було. І залишилось у тому, як хтось мовчки вмовляє корабель відпустити.

У фіналі ця історія говорить про те, що залишається після кохання. Тиша. Пам’ять. Присутність, яку вже не побачиш, але яка не зникає. І якщо вона живе у тобі — значить, щось справді важливе все ще триває.

Якщо ця історія торкнулась вас — значить, ми зустрілись не дарма.

Дякую, що були тут.

З повагою,

Рубен Гримар

Кінець