Читати книгу - "Бурелов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Захмарний Вовк у гніві накинувся на нього.
— Де?! — заревів він. — Скільки я вам товк: Сліво Спліта ніколи, в жодному разі не можна полишати без нагляду? Хто знає, що зараз у нього в голові?
— Він був із нами в «Дубові-кривавнику», — пояснив Рипуча Щелепа, — але хвилину, не більше. А тоді пропав.
Захмарний Вовк підозріло похитав головою.
— Спліт — наш стерничий, — пояснив він Професорові Світлознавства. — Слизький тип і бунтівник із самої своєї природи. Я б залюбки вирядився у плавбу без нього. Та от недогода. У своєму ділі він дока. Та й Живчик тепер виходить із гри, тож ми недолічилися б зразу двох членів залоги. — Він похитав головою. — Я не можу йти на такий ризик.
— Живчик виходить із гри? — ахнув Тем Човновод. — А що, цей хлопчина занедужав?
— Ні, Теме, він здоровий! — скипів Захмарний Вовк. — А втім, що з ним сталося — то не твій клопіт.
— Але…
— Годі! — заволав капітан. — Я не потерплю такого непослуху при нашому гостеві.
Він повернувся до Професора Світлознавства.
— А тепер, якщо ви рачите мене супроводити, пане, я сам вам покажу вашу каюту.
— Дякую, пройду з вами залюбки, — відказав Професор. — Перш ніж ми відбудемо, я маю ще зробити чимало пильних обрахунків.
— Гаразд, гаразд, — захапався Захмарний Вовк, відводячи Професора геть, поки той не бовкнув зайвого про виправу, що чекала на них.
Троє небесних піратів непорозуміло перезирнулися. Хто цей старий дундук? Чому з ними не летить Живчик? І куди вони мандрують?
Раптом Захмарний Вовк крутнувся на підборах.
— Пусті домисли — потіха дурнів, — зауважив він, змусивши усіх трьох провинно спустити очі додолу. — Тільки-но повернеться Спліт, негайно дайте мені знати, — звелів він.
— Слухаємося, кепе! — гримнуло у відповідь.
***
Похнюпивши очі, Живчик тужно дивився у шклянку з шипучкою. Матінка Товстобрюхперо налила напою добру годину тому, щоб «піднести йому дух», як вона пояснила Форфікюлеві. За цей час шипучка видихалася і стала зовсім тепла.
Круг Живчика гула п’яна гульня на всю губу. Тут і там розлягався хрипкий регіт чи вибухала гучна лайка; хто розповідав небилиці, хто співав пісень; плескатоголові та молотоголові гобліни, стаючи дедалі буйніші, починали доводити свою правду кулаками. Зразу після півночі гульливі трольчихи пустилися в танок з усілякими вихилясами та викрутасами, і за лічені хвилини вся таверна зарухалася по залі довгою вервечкою, утворюючи в’юнке коло.
— Гей, друзяко, не хнюп носа, — почув Живчик. — Може, ще нічого й не станеться!
Живчик повернувся і опинився лицем до лиця з усміхненим міським гномом.
— Уже сталося, — зітхнув він.
Збентежений гном знизав плечима і повернувся до танцюристого кола. Живчик відвернувся. Він сперся ліктями об стіл і вхопив голову в руки, міцно затиснувши вуха долонями і заплющивши очі.
— Пощо ти залишив мене тут? — прошепотів він. — Пощо?
Звичайно, він знав, що відповів би батько. «Просто я тобі не ворог» або: «Колись ти мені ще подякуєш», або, що найгіршого: «Це все для твого ж таки добра».
Живчик відчув, як сум та жаль помалу-малу переростають у лють. Для нього це не добро, аж ніяк. Добро — життя на «Бурелові». Добро — після такої довгої розлуки бути поруч із батьком. Добро — борознити небо в гонитві за щастям та багатством. І, навпаки, суща кара — бути залишеним на піклуванні Матінки Товстобрюхперо у таверні, де вирують темні, нездорові пристрасті, тимчасом як «Бурелов» з екіпажем вирушає у таку захватну виправу.
Караючись усе тяжче й тяжче, Живчик думав про те все, що він утрачав. Хлопець уявляв, як відчував би себе, бувши засмоктаним у вихор Великої бурі. Він силкувався викликати в уяві велетенський жмут блискавиць, коли той, холонучи на лету, обертається на твердий бурефракс. Він запитував себе, як виглядає сумнозвісний Присмерковий ліс ізсередини. Бо хоча «Бурелов» і часто пролітав над ним, ніхто з небесних піратів ніколи не важився спуститися вниз.
Чи схожий він на Темноліс його дитинства, запитував він себе. Неокраїй, розкішний ліс. Ліс, де буяє життя. Ліс, повний найрозмаїтіших деревних порід, від співочого сондерева до м’ясожерних дубів-кривавників. Ліс — дім незліченних племен, зайшлих осадчих, незвичайних істот усіх одмін…
Чи направду він такий зрадливий, як описують легенди? Місце, де все живе вироджується, і тому виродженню нема кінця-краю? Місце, де в голові все мішається і плутається, де кожен стає жертвою омани, божевілля? Саме так змальовувано Присмерковий ліс у давніх оповідях, переказуваних з уст в уста, із покоління в покоління.
Живчик зітхнув. Йому вже ніколи про це не дізнатися. Те, що могло б стати найвеличнішою пригодою його життя, брутально вирвав у нього з рук власний батько. Навіть коли б це було зроблено для його ж таки безпеки, бо Живчик, як висловився Захмарний Вовк, «йому любий», навіть коли б це було й справді так, факт лишається фактом: Живчик не міг позбутися відчуття, ніби його покарано.
— Але ж це просто нечесно! — забідкався він.
— Що нечесно? — озвався голос біля його ліктя.
Живчик стенувся. Якщо це отой безглуздий усміхнений міський гном пробує знову запросити його до танцю, він йому покаже, де раки зимують! Хлопець люто обернувся.
— Спліт! — скрикнув він.
— Панич Живчик, — озвався Спліт, і його тонкі губи зневажливо скривилися, показуючи разок зіпсутих кривих зубів. — Я так і думав, що це ви. Якраз той, кого я шукаю, хоча, звичайно, мені дуже прикро бачити вас у такому пригніченому стані, — додав він.
Живчик нахмурився.
— Ви шукали мене? — перепитав він.
— Достеменно так, — муркнув Спліт, задумливо потираючи підборіддя, і Живчик судомно проковтнув нудотний клубок у горлі, забачивши безпалу руку стерничого з відразливо морхлою шкірою. — Бачте, я не міг не помітити, що ви були присутні під час балачки між добрим капітаном і жінкоптицею.
— То й що, що був? — підозріливо запитав Живчик.
— Та бачте… а втім, капітан, звісно, втаємничив мене у всі подробиці нашого маленького небезпечного починання.
Живчик здивувався.
— Справді?
— Певне, що, — відповів Спліт. — Гнатися за Великою бурею до Присмеркового лісу. Шукати святого бурефраксу… Я все знаю. Та бачте… Розумієте, пам’ять уже не та…
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бурелов», після закриття браузера.