Читати книгу - "Чорне Сонце"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми з Єгерем і Сіроманцем спостерігаємо цю картинку по телевізору. Бачимо спітнілі обличчя за круглим столом, бачимо, що ніхто не наважується покласти руки, які не крали, на стіл, бо Андрій стоїть весь у червоному і з сокирою. Ні, брешу, один шаромижник, мокрий попід усіма пахвами і пахвинами, таки сіпнувся покласти свої верхні кінцівки на стіл (видно, спершу не врубався у складну формулу, що це воно таке – «руки, які не крали»), але Штепа, поплювавши на топорище, так замахнувся сокирою, що бідолаха заховав свої граблі у кишені.
Штепа, скосивши на нього оком, чудно пересмикнув плечем і сплюнув.
«Х-га-га», – схвально сміється Сіроманець.
«Зараз Андрій скомандує принести кайданки», – висуває свою версію голова СБУ Єгер.
«Кайданки в студію!» – вигукує Штепа, і відбувається дуже прозора, дуже відкрита процедура, власне розпочинається дія закону, який нарешті один для всіх, як і закон збереження матерії, котрому підлягає кожна людина, кожна комаха і кожна закарлюка Нацбанку.
До речі, головою Нацбанку буде Микола Вечір. Він чоловік мовчазний, а гроші люблять тишу. Та й саме мовчання – уже золото. Тому Миколі не треба буде розтягувати золотовалютний запас. Хоча Вечора можна поставити й на МНС. Врятував же він Штепу, коли той топився.
Тут мені можуть поставити цілком слушне запитання: агей, Маляре, якщо у вас збереться така могутня і грамотна команда в уряді, то хто ж тоді буде Президентом? Відповідаю: Біл. Могли б і самі здогадатися. «Клінтон? – ще раз перепитає хтось непосвячений. – Ми що, знов усіх безробітних іноземців запросимо до себе на державну службу?» На біса нам американець? – скажу я. – У нас є свій Біл, харків’янин. Він не товктиме воду у ступі, а скаже нам усього лиш два слова: мужики, зробимо. І це буде його програма, інавгураційна промова й наказ. Ми підемо вперед. Ми ж не дебіли, щоб нам усе розжовувати і класти в рот по чайній ложечці.
Ось так я іноді бачу наше життя. Прокинуся – нема нічого, як казав Тарас, чия книга єдина вціліла на пожежі в Широкинській бібліотеці. І в тому я бачу знак.
– На коней? – я дивлюся на хлопців, котрі й не здогадуються, що разом вони складають заледве не весь Кабінет міністрів.
Нам пора на базу. Штепі не хочеться залишати цей шинок, бо завтра вдосвіта він поїде, а прощання для Андрія – найпечальніше, що може бути. Йому жаль розлучатися уже не лише з нами, але й з Одиссеєм, Пенелопою, її женихами, з «циганкою» та її малюком і, звичайно ж, із греком Зорбою, котрий готовий не зачиняти шинок до ранку, поки є у нього такий щедрий клієнт, як міністр економіки та фінансів Андрій Штепа.
Ця розчуленість передається навіть Маестро, бо він ні сіло ні впало звертається до Солдата:
– Солдате, – дивиться сумними очима Маестро на свого молодшого побратима, з яким воює вже рік. – Давай і ми познайомимося, бо, якщо чесно, я не знаю, як тебе звуть.
– Юрко, – каже Солдат.
– А я Саня, – каже Маестро.
Вони тиснуть один одному руки, а Штепа вже обіймається з Льошею-Одиссеєм, який так вчасно виручив нас із гітарою.
– Брат… – Андрієві очі вже на мокрому місці. – Вибач, якщо я щось не так сказав. Ти ж понімаєш… Ти не вата, брат, ти грек. Що з вас питати, якщо в моєму Шевченковому краї повно вати. Воно поштового ящика покрасило в синє та жовте, сала-почеревини врізало і вже думає, що патріот. А само виїде до річки, шашлика зажире і слухає «младшій лєйтєнант, патанцуй са мной». Да, да, брат, ти не віриш, а воно стакан заковтне і слухає алиє рози, чи бєлиє, чи які там вони не є, а воно розвісить вуха і слухає. Біда, брат, біда. А річку ту обгородили бариги такими парканами, що не пройти, аж у воду завели загорожі: мовляв, і берег мій, і річка моя. Воно ж, чмошник, і не знає, що тим берегом маленький Тарасик ходив босими ніжками. – Штепа показує великим і вказівним пальцями, які манюні ніжки були в сирітки Тараса. – Вата, брат, вата. Куди не кинь оком – вата. То що мені з тебе питати? Я знаю, що зараз і в Греції криза, всім важко, але якщо треба – скажи, брат, не соромся, я перекину якусь копійку. Чи приїжджай до мене, будеш кукурудзу сторожувати чи кіз пасти…
Андрій відвертає голову, бо з його ока вже змійкою сповзає зрадлива, але щира сльоза: йому невимовно жаль і нас, побратимів, з якими треба прощатися, і цього Одиссея з його невірною жінкою Пенелопою, і жаль її безсоромних женихів, і «циганку» з дитям, і грека Зорбу, і жаль йому, ох, як жаль, усю Грецію, яка, бідна, вскочила в кризу і, не добачивши світла в кінці тунелю, залізла по шию в кредити. Хто-хто, а він, міністр економіки та фінансів Андрій Штепа, добре знає, що таке валютні кредити.
Саме на цій сентиментальній ноті у мене в кишені дрижить телефон, я дивлюся й бачу, що дзвонить найсвітліша душа, якій я не дав навіть шансу на вищу посаду. А навіщо, скажіть мені, Ангелу якась посада? Ангел – він же є ангел, і в небі, і на землі. Вона не дочекалася мого вечірнього дзвінка й зателефонувала сама.
– Там їх п’ятеро! – каже Ангел.
– Кого п’ятеро?
– Жінок.
– Яких жінок?
– Ти що, випив?
– Та ні, поганий зв’язок.
– Там п’ять жіночих дійових осіб, – уже сердитіше каже Ангел.
– А-а-а-а… В «Шельменку»? А ролей?
– Ну, якщо п’ять дійових осіб, то й ролей п’ять.
– Так, звичайно.
– На тебе, ловеласа, вистачить.
– Дякую!
– Ну, і п’ять чоловічих, – додає Ангел. – Кожній тварі по парі. Але чоловічі персони тебе, звісно,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорне Сонце», після закриття браузера.