Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

Молись великой, славной,

Величиною равной

Всем водам, взятым вместе,

Текущим по земле.

Молись текущей мощно

От высоты Хукарья

До моря Ворукаша…

Из края в край волнуется

Все море Ворукаша

И волны в середине

Вздымаются, когда

Свои вливает воды,

В него впадая, Ардви

Всей тысячью потоков

И тысячью озер [Спеціалісти довели, що йдеться саме про Північну Двіну (див.: Древность: арии, славяне. — Вып. 3. — С. 103–104)].

Клімат і природа в цих місцях були в цілому холодними и суворими, але дійсно гарними, здоровими, благодатними. Мікроклімат Соловецьких островів у Білому морі нагадує клімат давньої Арктиди.

Я був на Соловках. Справді, красиві місця. Озера, оксамитова зелень, білі берези, синє небо, а навкруги — хвилі «молочного моря». Достигають різноманітні овочі, плодоносять фруктові сади, дозрівають навіть персики. І це за Полярним колом. Такий дивовижний природний феномен достеменно ще не пояснений.

Як вже зазначалося, нащадки Каїна були інтелектуально й технологічно більш розвиненим народом, аніж народи корінної раси, що жили в районах жаркого клімату (проблеми одягу, помешкання, харчування там вирішувалися куди простіше, ніж у людей Полярного кола). У даному разі не можна не враховувати і езотеричний момент.

Інтелектуальний «перепад» був пов'язаний не лише із звичайною винахідливістю «людей холоду», потрібною для виживання за більш суворих умов. Треба брати до уваги й те, що архаїчні арії менше, ніж інші народи, постраждали від катастрофи, бо, власне, Потоп не зачепив північних районів Землі (вода «стягувалася» Місяцем до екватора), і тому вони являли собою в спустошеному світі велику, соціально зорганізовану силу.

Тому й не дивно, що «люди холоду», чисельно збільшуючись, поширюючись на південь і південний схід, стикаючись з іншими народами, менш пристосованими до суворих умов північної півкулі, ставали поводирями, вчителями, царями місцевих мисливців, напівдиких збирачів дарів природи. Іншими словами, вони збагачували тубільців не тільки інтелектуально й духовно, а й технологічно, що значною мірою забезпечувало перехід корінної раси до осілого способу життя, до цивілізації, насамперед, хліборобської.

Сліди аріїв знаходять і на Середньому Уралі, на Волзі, у Приараллі, у Північній Припонтиді, на Балканах і навіть на півдні Франції. І дивуються: як же так — усюди арії… А чого тут дивуватися — адже край вічного льоду методично тіснив людей на південь, зривав їх із насиджених місць і змушував рухатися по всіх зонах холодного, а згодом і помірного клімату. Як відомо, зони помірного клімату утворилися в тій же Європі після відходу великого льодовика.

15 тисяч років тому люди прильодовикової зони ділилися на три народи, кожен із яких пересувався на південь своїми шляхами, що дедалі розходилися.

СИНИ ЛАМЕХА

С милого севера В сторону южную. М. Лермонтов

— Катастрофа, що сталася 13,5 тисячі років тому, зіграла роль спускового гачка: повільне «сповзання» північних народів на південь змінилося справжнім виходом, який, щоправда, також розтягнувся на багато сторіч. Бурхливе танення льодовика, різке зволоження клімату, утворення боліт і затоплення величезних просторів, вимирання мамонтів, загибель чисельних табунів турів та оленів — усе це набуло характеру великої екологічної катастрофи. І хоч у цілому планетарний катаклізм не був таким згубним для людей льодовикової зони, яким він виявився для мешканців жарких країн (тобто для основної маси людства, що гинула від Потопу), їм, як мовиться, також дісталося. В руських прадавніх джерелах говориться, що в той жахливий рік усі побігли до хребтів Рифейських, боячись потонути в льодяній воді [Насамперед маються на увазі опубліковані давні пам'ятки писемності і збірниках: Космос давньої України; Песни птицы Гамаюн; Велесова книга].

Незабаром стало зрозуміло, що повільний відступ не рятує становища — треба зважитися на велике переселення у південні регіони.

У Біблії зазначається, що напередодні Вселенського Потопу каїніти (гіпербореїарії), які представляють так звану «батьківську» (чоловічу) гілку людства, в поколінні Ламеха [Ламех (сильний, міцний) — син Метушаїла. Єдина допотопна особа з прямої лінії Каїна. Прожив, за даними Біблії, 777 років. Мав дві дружина і скнів: Явала, Ювала, Тувал-Каїна. Написав біблійну поему, в якій особливо звеличував винахідливість свого наймолодшого сина Тувал-Каїна. Історик Йосип Флавій стверджує, що у Ламеха було 77 синів (див. Костів К. Словних-довідник біблійних осіб, племен і народів, — К., 1995.—С. 220)] розділилися на три народи і кожен з них мав свої ареали розселення. На сході, в районі Уралу, жив багаточисельний народ біблійного Явала (старшого сина Ламеха). «Він був батьком тих, що сидять по наметах і мають череду» [Бут. IV. 20], тобто родоначальником пастушачих народів. Цей етнос першим рушив на південь і утворив першу підрасу нової — п'ятої — раси людства, тобто заклав підвалини степової цивілізації.

Ці так звані архаїчні арії, змішуючись із уцілілими автохтонами півдня Уралу, Сибіру, а пізніше — Індії та іранських степів і нагір'їв, утворили плодовиті племена «людей, що живуть у наметах». Мова йде про кочові, пастушачі народи, які відіграли дуже важливу роль у післяпотопній історії людства, — кіммерійців, а потім — скіфів, таврів, сарматів і, нарешті, гунів. Але свій духовний потенціал (а ми ведемо мову саме про духовну історію людства) вони одержали спочатку від народу Явала.

Трохи на захід, переважно у прибалтійському регіоні навколо Білого моря, перед Потом жила інша арійська спільність. Йдеться про народ Ювала (середнього сина Ламеха). Ювал «був батьком усім, хто держить у руках гусла й сопілку» [Бут. IV. 21]. Він ще до Великого Потопу поступово «сповзав» на південь Європи. І настав час, коли цей народ увійшов на територію атлантів, які займали простір між 20 і 40 градусами північної широти, тобто узбережжя Середземномор'я. І тут почалися затяжні, жорстокі війни між «синами Посейдона'' і «гіперборейцями'', про яких оповідає Платон у діалозі «Тїмей». Гору врешті-решт взяли атланти, які відтіснили серединну галузку арійського народу, що згодом заснував античну цивілізацію, на схід. Він поступово, протягом століть, почав заселяти землі Північної Припонтиди — від Дунаю до Кавказу. Тож найперша арійська хвиля стала накочуватися на ваші землі ще до Потопу (14–15 тисяч років тому), задовго до другої арійської хвилі народу Тувала на чолі з Рамою.

Після Потопу, коли була знищена Атлантида і в Середземномор'ї утворився вакуум, народ Ювала з земель Північної Припонтиди знову рушив на південний захід. Поступово, асимілюючись із аборигенами Середземноморського узбережжя, він закладав основи великої античної цивілізації.

Загадкові дорійці, що проникли в Грецію близько 1200 року до н. е., а також пелазги і анти на землях Праукраїни — пізні рештки цього народу, прабатьком якого був Ювал. У духовному плані