Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

матері, богині Гері, після чого наливає всім богам справа наліво, раз за разом зачерпуючи. Боги святкували і сміялися весь день, аж до заходу сонця, бог світла і пуризму Аполлон грав на лірі, а музи розважали веселу компанію своїми піснями.

В описах «Іліади» не згадано бога вина Діоніса, який завоював прихильність греків лише в VІІ ст. до н. е.189 Діоніс, як і Осіріс, був спочатку богом рослинності. Пізніше він став богом вина і п’яного екстазу. З маленького Діоніса виріс кругловидий, дещо жіночний юнак, якого постійно супроводжувала компанія охоплених екстазом послідовників. Діоніс зазвичай їздить у колісницях, запряжених левом і тигром. Навколо нього водять хороводи бог природи Пан, сатири і старий Силен, бог випивки і сп’яніння190.

Силен — це особливий випадок. Більшість часу він проводить у стані сп’яніння і його зображують із келихом вина в руці. Він низький, лисий і пузатий старигань, який випиває стільки вина, що сатирам доводиться підтримувати його, аби він не впав з осла.

Поза тим, цей веселий п’яниця сповнений мудрості. Оскільки він найстарший із сатирів, то є їхнім духовним наставником. Він учитель Діоніса і багато знає. Йому відоме минуле і майбутнє. Він спроможний прочитати долю кожного незалежно від того, наскільки він п’яний191. Платон не вважав необачним порівняти свого учителя Сократа з Силеном. Платон із захопленням згадує, що слова Сократа зачарують будь-кого і що для цього знадобиться величезна кількість вина192.

Свято на честь Діоніса називали оргією, або вакханалією. Під час таких подій жінки відігравали центральну роль: їх називали менадами, або вакханками. Вони з’являлися голі, прикриті лише листям плюща і власним волоссям, і, охоплені екстазом, співали тритактні культові пісні, дифірамби під акомпанемент флейти Пана, прославляючи сп’яніння від вина.

Кожну другу зиму жінки з усієї Греції вирушали на гору Парнас, що у Дельфах, святкувати Діонісії. Подорож була складною, оскільки за п’ять днів треба було подолати круті гірські перевали. Босоногі жінки зупинялися в містах, де поклонялися Діонісу і танцювали для містян. Їм не потрібно було брати із собою вино, адже «святим жінкам» пропонували вино завжди, коли вони його потребували.

Бог сп’яніння Силен більшість часу проводить у нетверезому стані. Він найстарший із сатирів і, незважаючи на те що постійно п’яний, його голова повна розумних думок. Картина голландського художника Ґерріта ван Гонтгорста

Коли жінки з Дельфів чують, що наближається гурт жінок з Афін, вони виходять їм назустріч. Разом жінки прибувають у Дельфи, священне місце Аполлона і Діоніса. Коли заходить вечір, вони починають святкувати. Вбрані у фавнові шкури, вони б’ють у барабани і виляскують кастаньєтами. Дехто з жінок видирається на сходи, що ведуть на гору, зі смолоскипами в руках. Посеред олтаря служитель Діоніса перерізає горло молодій козі і кров принесеної в жертву тварини вільно ллється на землю. Діоніс — не лише бог вина, він бог усіх природних рідин і родючості. На вершині гори на найвищій сходинці стоїть переодягнений в сатира пастух, який починає грати на флейті Пана. Луна розходиться і повторює дивні, містичні звуки флейти. Одна з дівчат дико трясе головою і кричить: «Гей, гей, він іде!» Барабанний бій пришвидшується. Група жінок зі смолоскипами піднімається святкувати в гори193.

Жінки присягалися нічого не розповідати про свої святкові нічні обряди. Про їхні шалені гуляння ходило чимало чуток. Подейкували, що жінки, тримаючи змій у руках, роздирали все живе на клапті. Нестримне святкування нагадувало міфічний сюжет, у якому титани розірвали Діоніса на шматочки. Символічно це означало смерть виноградної лози восени і чавлення винограду. Грецький драматург, майстер трагедії Еврипід у своїй п’єсі «Вакханки» описує ці обряди:

Ходіть-но та погляньте, що за звіра ми Уполювали в горах, доні Кадмові! Не списом фессалійським, що петля його Розкручує у леті, не тенетами — Жіночими руками. Тож дарма, мужі, Ви зброєю всіляко запасаєтесь: Ми голіруч зуміли цього звіра взять Та ще й на кусні розірвали хижого[18].

Більш приземленим і рівноправним поясненням диких вин­них оргій була просто-таки відпустка, такий собі жіночий вихідний. Грецькі жінки були ледь не рабинями своїх чоловіків, і вакханалії були способом позбутися чоловічого примусу. Хоча частина божевільних історій зазнала впливу чоловічого перебільшення і пліткарства, утім, оргії були частиною служіння Діонісу. Святкування не були посиденьками, на яких п’ють сік. Відомо, що принаймні навесні на Корикській рівнині чоловіки перевдягалися в сатирів і приносили із собою бурдюки з вином. На грецьких чашах зображені переодягнені чоловіки з ерегованими членами, вони увивалися за менадами, що були у стані, подібному до трансу. Святкування були часом сексуального звільнення. Еврипід у п’єсі «Іон» зобразив усе дуже природно. Головна дійова особа п’єси — Іон — дізнається про своє походження. Його батько в молодості п’яний святкував із менадами194.

Діоніс, або на римський лад Вакх, став також улюбленим богом римлян. Жодна інша особа не набула такого поширення в мистецтві та не спровокувала стільки приємних думок, як Вакх. Бога втіхи і товариськості завжди зображали в колі ледь сп’янілих друзів і екстатичних залицяльниць195.

Вакханалії супроводжувалися бурхливими гулянками. Мас­штаби проведення свят і кількість нещасних випадків і смертей сягнули таких розмірів, що Римський сенат в 186 році до н. е. вакханалії заборонив. Усе-таки отримання своєрідного дозволу на розваги уможливлювало проведення свят. Якщо хтось заявляв, що йому «з міркувань совісті» таки необхідно святкувати вакханалії, святкування дозволялося під суворим контролем і кількість учасників обмежувалася. Вакха ніколи не забували, і на вимогу народу Юлію Цезарю довелося зняти заборону святкування вакханалій196.

Порочна репутація Вакха зберігалася протягом тривалого часу. Константинопольський едикт 692 року постановив, що під час збору врожаю не можна було ані промовляти ім’я Вакха вголос, ані розважати інших тим, що викликало б загальне божевілля.

Церера, Пріап і Бона Деа

Деметра була старшою сестрою Зевса, богинею родючості, рільництва й засіву. Римляни називали Деметру Церерою, що латиною означає засів. Богиня послала у світ юнака