Читати книгу - "Марія Стюарт"

книжку, в якій він заперечує будь-яке монарше право жінок. Але цей самий Нокс, що через цю саму книжку після її виходу в світ смиренно перепрошував протестантку Єлизавету, перед своєю «папською» володаркою наполягає, вдаючись до різних двозначних слів, на своїй думці. Мало-помалу розмова жвавішає. Марія Стюарт прямо запитує Нокса, чи піддані безумовно мають коритися своєму володареві чи ні. Але замість відповісти на це запитання словом «Зрозуміло», як і сподівалася Марія Стюарт, вправний тактик обмежує обов’язок покори порівнянням: коли батько втрачає розум і хоче вбити своїх дітей, діти мають право забрати в нього меч і зв’язати йому руки. Коли князі переслідують дітей церкви, ті діти мають право на опір. Королева в цих умовах одразу відчуває бунт теократа проти її права володарювати. «Тож мої піддані, — запитує вона, — мають коритися не мені, а вам? Тож я піддана вам, а не ви мені?»

Джон Нокс і справді дотримується такої думки. Проте надто обережний, щоб у присутності Морея цілком виразно висловити її.

— Ні, — ухильно відповідає він, — і князь, і піддані мають коритися Богові. Королі мають бути годувальниками церкви, а королеви — її годувальницями.

— Але ваша церква не та, яку я хочу годувати, — відказує на те королева, роздратована двозначністю Нокса. — Я хо­чу дбати про католицьку церкву, яку вважаю за Господню церкву.

Тепер нарешті найшла коса на камінь. Дійшли до точки, де вже не може бути ніякого порозуміння між побожною католичкою і фанатичним протестантом. Нокс стає вкрай нечемним і називає католицьку церкву блудницею, яка не може бути нареченою Бога. Коли королева забороняє йому вимовляти ці слова, які ображають її сумління, Нокс виклично відповідає: «Сумління потребує знань», а він боїться, що королеві бракує належних знань. Замість примирення перша розмова призвела тільки до зміцнення протилежностей. Нокс тепер знає, що цей «сатана могутній» і він не може сподіватися поступливості від юної володарки. «Під час суперечки з нею я зіткнувся з рішучістю, якої я в таких молодих людей досі ще ніколи не бачив. Відтепер двір для мене помер, а я — для двору», — з гіркотою пише Нокс. А з другого боку, молода жінка вперше відчула межі своєї королівської влади. Нокс виходить із кімнати з випростаною головою, задоволений собою і гордий, що сперечався з королевою, Марія Стюарт збентежена і, з прикрістю усвідомивши своє безсилля, розплакалася гарячими сльозами. Але вони будуть не останні. Невдовзі вона дізнається, що тут владу не просто успадковують по крові, а змушені невпинно знову здобувати її боротьбою і приниженнями.

Розділ 5. Покотився камінь
1561—1563 роки

Перші три роки, які юна королева живе в Шотландії як королівська вдова, минають досить спокійно й без подій: адже особливість її долі полягає в тому, що всі великі події в неї завжди (саме це дуже приваблювало драматургів) стискаються в украй короткі й стихійні епізоди. Морей і Мейт­ленд керують, Марія Стюарт представляє в ті роки владу, і такий поділ функцій виявляється неоціненним для всього коро­лівства. Бо, поки і Морей, і Мейтленд урядують мудро та обережно, Марія Стюарт і собі чудово представляє владу. Від природи наділена красою і привабливістю, вправна в усіх лицарських мистецтвах, по-чоловічому смілива вершниця, проворний гравець у м’яч, завзята мисливиця, вона завдяки самій своїй зовнішності породжує загальне зачудування: един­бурзький люд із гордістю поглядає на доньку Стюартів, коли вона рано-вранці з соколом на піднятому кулаку їде посередині барвистої кавалькади і приязно й радісно відповідає на кожне вітання: разом із цією схожою на дівчинку королеву в суворий і похмурий край приїхало щось веселе, зворушливе і романтичне, сонячний промінь молодості й краси, а краса і молодість володаря завжди якимсь таємничим чином здобувають любов країни. Лорди теж поважають чоловічу сміливість натури Марії Стюарт. Ця юна жінка мо­же цілісінький день без жодного сліду втоми мчати несамовитим чвалом на чолі свого почту; як під її приязністю, що прихиляє до себе серця всіх, таїться, ще не розкрита, непо­ступлива гордість, так і струнке, ніжне, легеньке й по-жіночому лагідне тіло приховує незвичайну силу. Ніяких зусиль не забагато для її палкої вдачі, а якось, серед насолоди шаленої гонитви на коні за дичиною, вона сказала комусь зі свого почту, що дуже б хотіла бути чоловіком, щоб дізнатися зо­крема, як воно — провести цілу ніч надворі. Коли регент Морей рушив у похід проти збунтованого клану Гантлі, Марія Стюарт рішуче їде разом із ним зі шпагою збоку і пістолем за поясом; ця гаряча пригода на диво тішить її новою величезною привабливістю дикості й небезпеки, бо прагнення цілковито віддаватися з усією своєю силою, любов’ю і пристрастю становить найглибшу душевну таємницю цієї рішучої натури. Але, проста й витривала, як мисливець і воїн, у прогулянках верхи та подорожах, Марія Стюарт, крім того, спромагається з найвищим мистецтвом і культурою бути господинею в замку, найвеселішою і найлюб’язнішою в сво­єму малому світі; її коротка молодість справді взірцево по­єднує ідеал тогочасної доби: мужність і легкість, силу і ла­гідність у лицарсько-романтичному образі. У постаті Марії Стюарт останнє прощальне світло трубадурського лицар­ства осяяло туманний і холодний північний світ, уже затьмарений тінню Реформації.

Образ цієї романтичної дівчинки-жінки і дівчинки-вдови ніколи не мав ще яскравішої променистості, ніж на її двадцятому і двадцять першому році життя: тріумф, невизнаний і невикористаний, і тут приходить до неї зарано. Адже її внутрішнє життя ще досі не прокинулось остаточно, жінка в ній ще не знає про бажання своєї крові, вона ще не сформувала, не розвинула свою особистість. Марія Стюарт завжди розкриватиметься лише в мить збудження, небезпеки, ті перші роки в Шотландії були тільки байдужим часом чекання, безцільним і грайливим марнуванням часу, підтримкою готовності, хоча внутрішня воля ще не знала, навіщо і для кого. То був немов перепочинок перед великим, вирішальним зусиллям, бліда, мертва мить. Адже Марії Стюарт, що, ще наполовину дитина, вважала Францію за свою країну, аж ніяк не досить жалюгідного королювання в Шотландії. Вона повернулася на батьківщину не на те, щоб бути володаркою цього бідного, тісного,