Читати книгу - "Все буде добре"

Коли Марія прокинулася, годинник показував пів на дванадцяту. Їй знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити, що вона не вдома, і кілька хвилин, щоб зрозуміти, що вона ще не прокидалась у цьому ліжку. Спогади про вчорашній день повільно накочувались, і початкова напруга спала. Їй не потрібно швидко збирати речі й тікати, не потрібно нікого виганяти та змивати із себе чужий запах. Марія понюхала шкіру на згині ліктя. Терпкий аромат затишку все ще вкривав її. Тож жінка дозволила собі розслабитись.

Коли вона спустилась у вестибюль, там її зустрів учорашній водій, Віталік, у типовій формі водія лімузина, явно йому завеликій. Він відклав газету й підвівся.

– Пані Маріє, маєте просто чудовий вигляд. Як спали?

– Важко відповісти, адже це все дуже нагадує сон, – жінка усміхнулась. – Я не лише прокинулась у шикарному готельному номері – ще й на сніданок були тости з моїм улюбленим вишневим джемом. Крем-гель у душі виявився просто неймовірним, і мій одяг кудись подівся – замість нього я тепер маю носити оце. – Марія покрутилась, демонструючи легесеньку блакитну сукню. – Якщо ти зараз виставиш рахунок за все це, я зможу розплатитися хіба душею. І то – не впевнена, що мені вистачить.

Віталік обеззброююче усміхнувся, і Марія нарешті зрозуміла, що їй здавалося знайомим у цьому водієві. Вона знала таких людей. Колишні спортсмени, вони пішли в бізнес на роль викидайл чи «представників довірених осіб». Початківці весь час були напруженими, зібраними, досвідчені ж навпаки: розслаблені, усміхнені, однак знають, коли потрібно реагувати та наскільки сильно необхідно вдарити. Марія спробувала оцінити вік Віталіка – не змогла. Розум підказував, що йому близько сорока, очі ж – що ледве двадцять п’ять.

– Ну, я не диявол – тільки вчуся. Але в мене є для вас передача від істинного Мефістофеля.

Він витягнув маленький конвертик і вручив його здивованій жінці.

– Я б запитала, що там, але стриманість ніколи не була моєю сильною стороною, – Марія розірвала конверт.

Усередині лежала срібна картка VISA та кольорове фото записки, зробленої на серветці. У кутику серветки стояв логотип відомого японського ресторану, на самій записці фломастером написано: «Як щодо нових вражень?». Серветку тримала рука в лижній рукавиці. На задньому фоні було видно сніг, гори й фунікулер. Марічка підняла очі на усміхненого Віталіка, перевела погляд на дорожню сумку, поверх якої лежали лижні окуляри, потім знову на записку й знову на обличчя Віталіка. Нарешті видихнула.

– О’кей, до душі можу додати улюблений шарфик із кашеміру. Але ви мене так за вітром пустите!

Марія мала справу з багатими людьми, навіть з епатажними, але зі спонтанними – ніколи. На вулиці замість білого лімузина стояв високий червоний джип. Відчуваючи себе страшенно незручно, жінка вмостилась на передньому сидінні, і вони рушили. Усю дорогу Марія намагалася зрозуміти, що, власне, відбувається. Приємний сон із присмаком давно забутого минулого несподівано перетворювався на фонтан подій, розвиток яких вона не могла передбачити.

За кілька годин вид по той бік вікна кардинально змінився, і на зміну урбаністичному Львову прийшли вкриті лісами гори, а теплий подих весни змінився сніжною зимою. Марія скористалася вмістом дорожньої сумки та змінила блакитну сукенку на лижний костюм.

Джип привіз їх до туристичної бази, де на фоні витягів та лижних спусків уже стояв розпашілий Сашко з двома порожніми келихами.

– Я не був до кінця впевнений у цій витівці, але виявилось, що в Україні таки є класні лижні курорти.

– Людей, які дружать із головою, у нас теж достатньо. Тобі варто в них повчитись, – Марія штурхонула Сашка в плече, відчуваючи, як стукотять від холоду її зуби. – А ці келихи тобі нащо?

– Ну, ще двадцять хвилин тому тут було шампанське. Хотів, знаєш, додати романтики в цю зустріч.

– І…?

– Ви довго їхали, довелось усю романтику вилити в себе.

Марія спробувала стусонути Сашка ще раз, однак той легко ухилився, перехопив її та поцілував. Від несподіванки перехопило дух. Коли ж мить завершилась, жінка відчула, як у неї паморочиться в голові. Невже після такого життєвого досвіду звичайний поцілунок усе ще може мати над нею таку силу?

Сашко віддав келихи Віталіку та взяв Марію під руку:

– Думаю, ми ще встигнемо кілька разів спуститись. Ти колись каталася на лижах?

– Ні, ніколи.

– Прекрасно. Я теж. Але я про все потурбувався. Травмпункт буде готовий прийняти нас поза чергою.

– Що?!

Марія важко пам’ятала, як минули кілька останніх днів. У її «звичному» житті злети й падіння траплялись не лише в ліжку, однак ніколи не приносили таких живих емоцій. Сашко навчив її кататися на лижах, і вже наступного дня вона змогла з’їхати найпростішою синьою трасою, жодного разу не впавши. Страх поступився місцем азарту, і доросла Марічка з непідробним захопленням кидалася сніжками, ліпила снігову бабу та дозволяла валити себе в кучугури, щоб потонути в палких поцілунках.

Сашко осипáв її неймовірною кількістю уваги, будучи ніжним і терплячим удень та сильним і владним уночі. Під магічне миготіння вогню в каміні Марія знову й знову віддавалася пристрасті, усвідомлюючи, що цей чоловік зумів пролізти в її голову та виконати всі потаємні бажання. Окрім очевидного.

Сашко був справжнім Мефістофелем, який дарував насолоду, однак жодного разу не зайнявся з нею повноцінним сексом. Щоразу, як Марія намагалась подарувати йому задоволення, Сашко зупиняв її та зносив дах легким порухом майстерних пальців і гарячого язика. А коли, нарешті, «канікули» завершились і вони повернулися до Львова, важко було сказати, що саме більше нагадувало